Ангел-охоронець (фрагмент)
by Лонд, Лара— Дурненькі негідники, — беззлобно думала вона, не вкладаючи в це слово образливого сенсу, — і як це їм тільки не страшно жити?
Але терпіти ставало дедалі важче. Танюшка ділилася своїми прикростями з бабусею, і та, як могла, втішала її, хвалила за мужність і терпіння — а сама тяжко зітхала і хитала головою, коли думала, що Танюшка не дивиться. Мамі, коли та приїжджала, Танюшка нічого не розповідала: мама нічого не розуміла і тільки гнівалася. Якось бабуся попросила маму залишити Київ та повернутися додому:
— Тяжко нам, — зізналася бабуся. — І дівчинці важко. У школі її ображають… Адже бачать, що батьків нема, тільки одна бабуся стара — отже, все можна. От би ти хоч раз на батьківські збори сходила…
— Що це за «ображають»? – різко перебила мама. – А чому вона дозволяє? Чому постояти за себе не може? Тяжко! А мені, думаєш, легко там, у Києві, самій ішачити?! За квартиру платити, одягатися на щось та ще й вам відкладати! Скажи спасибі, що кручусь і хоч як допомагаю! А тут що я робитиму, у вашій дірі? Працювати за копійки? Танька! Ану, іди сюди!
Танюшка прийшла.
— Ти чого це розпускаєш нюні? — суворо запитала мати. — Чому дозволяєш з себе знущатися? Зовсім квола, чи що? Роздряпала б разок комусь пику — жваво відстануть! Не можеш у класі — підстерегла б після школи, та й віддубасила як слід!
— Мамо… — злякалася Танюшка. — Ти що… теж Бога викреслила?
Мама округлила очі, а потім обернулася до бабусі:
– Знаєш що? Ти давай кінчай дівці мізки морочити цим своїм Богом! Я так і думала, що це все твої штучки!
Мама поїхала, а Танюшкині біди тривали. Якось бабуся спробувала поговорити з вчителькою, але вчителька зробила їй догану:
— Ваша дівчинка сама винна: вона нетовариська і не вміє ладнати з колективом. Діти такого не вибачають.
А другого дня сказала при всіх Танюшці:
— Свої проблеми, Єгорова, треба вирішувати самій, а не скаржитися і не ховатися за бабусину спину. Вже не маленька. Зрозуміла?