Ангел-охоронець (фрагмент)

Навколо загигикали, і тоді Танюшка вперше по-справжньому розлютилася.

— А я й не скаржилась! — гукнула вона. — Що, я не маю права розповісти рідній бабусі, що тут коїться у вашій поганій школі?!

Вчителька витріщила очі, задихнувшись від люті:

— Ах ти… погань! Голос прорізався?

І, не знайшовши більше слів, вона потягла Танюшку до директора.

Директриса довго і суворо вичитувала дівчинку, яка вперто мовчала, нарешті втомилася і, змусивши її вибачитися, відпустила. Танюшка пробурчала вибачення і повернулася до класу за своєю сумкою. Та сумки під партою не було. Танюшка зазирнула і з того, і з іншого боку і, розгублено випроставшись, виявила, що за її пошуками весело спостерігає від дверей зграйка хлопців. Танюшка все зрозуміла. Їй було не до жартів, і вона різко запитала:

— Де моя сумка? Ану віддайте, жваво!

На неї дивилися задоволені пики, що посміхалися.

— «Віддайте, жваво», — передражнив Дмитро Власов. — Ой, налякала…

Танюшка вирішила, що сумка, мабуть, захована десь у класі, і мовчки розпочала пошуки.

— Шукай, шукай! – підхихикував Власов. — До ранку шукатимеш…

Танюшка вдала, що не чує, і продовжувала заглядати під парти та за штори. Власову швидко набридло це видовище, і він змінив тему:

— Шукай… А ми підемо і спустимо твій мотлох в унітаз!

Решта із захопленням підтримали цю ідею і, регочучи, вискочили з класу. Танюшка кинулася слідом, відчуваючи, що ось-ось не витримає і заплаче: думка про те, що всі її зошити та олівці, з любов’ю куплені бабусею, справді можуть опинитися у смердючому шкільному туалеті, була нестерпна.

— Тільки посмійте! — відчайдушно крикнула вона, але викликала цим лише новий вибух зловтішного сміху.

Компанія на чолі з Власовим бігла до роздягальні, підстрибуючи і раз у раз оглядаючись на Танюшку. Мабуть, сумка була десь там — у шухляді для взуття чи під чиїмось пальто. Танюшка майже наздогнала юних мерзотників і приготувалася мертвою хваткою вчепитися в того, у кого в руках виявиться сумка… Але її випередив молодий чоловік, що несподівано опинився у коридорі. Ніхто з хлопців не встиг збагнути, як усе сталося: секунда — і переляканий Дмитро Власов бовтався в руках незнайомця, піднятий до його обличчя.