Крок уперед (фрагмент)

Намагаючись не показати свого подиву, Ігор пройшовся перед рівним строєм хлопців і вкрадливо спитав:

— Отже, я розумію, що християн серед вас немає?

Ніхто не озвався.

— Жодного? – Продовжував Ігор; погляд одного зі студентів здався йому напруженим, і він неквапом ступив до цього хлопця: — Ось ви, наприклад. Ви, бува, не християнин?

– Ні, – одразу відповів той.

“Ну, якщо ні, значить ні”, – подумав Ігор і перейшов до наступного:

– А ви?

– Ні.

– А ви?

— Ні… — Ні… — Ні… — один за одним відповідали студенти.

Ігореві не залишалося нічого іншого, окрім як ретируватися.

Після цього такі випадки стали повторюватися все частіше. Рейди проходили марно, начальство було незадоволене. Ігор спробував було виправдатися тим, що всі злочинці виловлені, але офіцер, що розмовляв з ним, грубо перебив:

— Не валяйте мені тут дурня, Садков. Вам добре відомо, що заборонена література, як і раніше, розповсюджується, Інтернет рясніє крамольними сайтами, а на вулицях повно листівок, що ганьблять Єдину Церкву і новий громадський порядок. Злочинці живі-здорові та діють, тільки чомусь перестали траплятися. Мабуть, виробили нову стратегію, зрозуміли нарешті, що безглуздо лізти самим прямо в петлю. Думайте. Даю вам день; щоб післязавтра у вас було розумне пояснення та прийнятний план дій.

Подібне звернення до Ігоря дуже не сподобалося. Коротка ж у них пам’ять! Так, доводиться визнати: метод Садкова з якоїсь причини почав давати збої. А скільки народу було виловлено завдяки цьому методу? Вже забули, і поводяться так, ніби він, Ігор, у чомусь винен. Мабуть, даремно він відмовився тоді надіти погони: був би зараз у солідному чині, і ніхто не посмів би ось так їм зневажати.

Але чину в нього не було, а тому довелося виконувати наказ. Ретельно все обміркувавши, Ігор дійшов висновку, що злочинці пішли в підпілля: почувши про його рейди і не бажаючи потрапити, вони покидали навчання, роботу і втекли, і продовжують тепер свої дії по-партизански.