Крок уперед (фрагмент)

— Так, час великих і швидких уловів минув, — доповідав другого дня Ігор. — Але я вважаю, що мій метод ще не вичерпав. Я пропоную почати прочісувати квартири, а особливо підмосковні дачні селища — тим самим способом: загін поліції заходитиме в будинок і запитуватиме, чи є в сім’ї християни.

Цього разу з ним ніхто не став сперечатися, тільки старші офіцери трохи побурчали, що новий план вимагає дуже великої кількості людей, але погодилися, що поставлене завдання можна виконувати поступово, перевіряючи район за районом.

Ці нові рейди не приносили таких блискучих результатів, як колишні, але злочинців таки виявляли. Траплялося, що у відповідь на питання поліції перелякана сім’я запевняла навперебій: «Немає, немає у нас християн, звідки?!» — а хтось один, батько чи мати, син чи дочка, раптом рішуче виходив уперед: Ні, є. Їх заарештовували і відводили під голосіння та сльози рідних.

Ігор сидів за великою картою міста і відзначав перевірені будинки, коли до нього без стуку ввалився Кадишев — один із небагатьох офіцерів, хто не висміював метод Садкова і тому тепер дозволяв собі всілякі фамільярності.

— Нам дуже пощастило, але потрібна твоя допомога, — оголосив Кадишев, плюхнувшись на стілець. — Сьогодні вранці взяли на місці злочину одного мужика — розсовував у поштові скриньки заборонені книжки. Чоловік явно з запеклих, і багато знає. Але, зрозуміло, нічого не каже.

— А я тут до чого? — знизав плечима Ігор. — Допитуйте добре, це ваша робота. Я в цій справі нічого не тямлю.

Кадишев махнув рукою:

— Та допитували вже, і з пристрастю. Кажу тобі, міцний горішок, зі стажем! Болю ніби зовсім не відчуває. Ні, такої нічого не скаже. З ним по-іншому треба. Допоможеш?

Ігореві хотілося, щоб Кадишев скоріше забрався і не заважав працювати.

— Гаразд, вигадаю щось…

— Та я вже все вигадав! — Кадишев спритно підсів до нього. — Дивись сюди: ми тебе підсадимо до нього в камеру, нібито заарештованого. Січеш? Ти їх манери добре знаєш, зумієш зійти за свого! І все в нього витягнеш.

Ігор відсунувся від столу, від обурення, не знаходячи слів. Пропонувати таку брудну роботу йому , аналітику, автору нового сенсаційного методу!

— Та ти чого, Кадишеве?! Що я тобі, квочка, чи що?! Підсаджуй когось із своїх, у тебе народу достатньо!