Мартин Гак

V

Справді ж бо не знаходили ладу з Україною мостиві панове Ляхи. То самі було один одного під’їздами шарпають, то гайдамацтво було нарине з низового Дніпра, а не гайдамацтво, то гляди — Татарва вкинеться в села. Погано було тоді жити; все було стережись не того, так іншого чорта. Та ще, собі на лихо, опіяки великі були тоді пани Ляхи (тепер трохи вдержуються); то було заведуться на бенкеті та село на село й пруть: бийся за їх лобату¹ голову! Ну, хлопці ж було таки й б’ються, споминаючи стару козащину, а старі тільки панів з обох боків лають. Пук, пук поверх чужої голови; а зійдуться на шаблі, по- брязкотять та й годі. „Щоб їм добра не було, сим цвенькачам!” мовляють: „як вони нас брата на брата підцьковують!” Іноді тут-же було й помиряться вражі дуки, зачнуть вівати серед поля пити, а наш брат не один постреляний конає. „Аlе tо nіс”, мовляють між себе панове: „нехай молодіж цьвічиться, щоб зуміла Татар та гайдамацтво проганяти”.