Мартин Гак

III

Знов наш Мартин просо товче в макітрі та до Дніпра носить. Женитись би йому та пристати в прийми. Що-ж, коли перед тестем та тещою не хотів голови нахилити! А вести жінку в чужу хату — се не його була вдача. Так вік молодецький ізживав марне. Лицялись до його дівчата, що вже й казати! Було заспіває в темряві на майдані: „Ой ізійди, зійти ти, зіронько та вечірняя”, — так до його купцем¹ дівчата й зійдуться: що ніхто, бач, таких пісень співати не вміє… Кохали його дівчата вельми і раді б йому неба нахилити, та не туди наш Мартин стріляв розумом. Про любощі йому було байдуже.

— Чорт-ма в тому добра, панове браття! було говорить товариству.

— А в чому-ж добро, Мартине? питаються.

— Ге, в чому! та й замовкне.