Мартин Гак

IV

Пішов раз Мартин навпростець гаями до Дніпра, та тільки його й бачили. Чи він попав на безодню драговину¹, чи може його русалка — бо гарний був аж надто — завела у яке озеронетечу, ніхто того не знав. Зникнув Мартин Гак десь у безвісті. Жалкували дівчата і пісню про його проложили. Тільки-ж по йому й слави в нас на Росаві зосталось, що було співає молодіж:

„Чи тобі-ж, Мартине,
Та мужикувата?
Тобі тілько з козаками
Раду радувати.

Радував би раду
На ляцьку трівогу,
Як з неволі визволити
Україну вбогу.

Радував би раду
На панську досаду,
Що загарбали Вкраїну,
Та не знайдуть ладу”.