Мартин Гак

XI

Слухав я, слухав, і взяла мене охота добути звістки в гайдамак: скільки їх і що вони собі думають? Одвага в мене така, що про смерть ані гадки. Викравсь я з двора в ярок, та поміж зіллям і лізу, мов той ужака; коли ж хтось мене хіп за шию!

— А куди се, Петре? питає в мене гайдамака.

При місяці я й пізнав нашого-ж таки ясельничого¹, що втік на панському коні.

— Куди-ж? кажу; наче мені й байдуже. — А вже-ж до вас.

— Так наша віра?

— Ваша.

— Ходімо ж от-сюди.

Та й повів мене поза кручею на узлісся².

Дивлюсь — із-за дерева димок біжить, проти місяця золотиться. На узліссі варта спитала тільки: „Наша віра?” та й пропустила.