Та й по тому (фрагмент)

— Привіт, Натуль!.. Здрастуйте, — шанобливо кивнула вона Женьці і знову звернулася до подруги: — Вибач, я запізнилася…

— Нічого страшного, — привітно озвалася Наташа. – Познайомтеся: це Іра, а це Євген.

— Дуже приємно, — сказали вони в один голос, і обидва цьому розсміялися.

– Ось, тримай. — Наталка простягла подрузі пакет, через який, мабуть, і було призначено цю зустріч.

Симпатична худенька Іра здавалася простіше Наташі – можливо, тому, що була простіше одягнена. Вона поглядала на Женьку з цікавістю; він зрозумів, що Наталці не уникнути тепер розпитувань, і внутрішньо цьому посміхнувся.

Іра зазирнула в пакет і чомусь дуже зраділа:

— Ой, дякую тобі величезне! — Вона цмокнула подругу в щоку. — Я тобі подзвоню завтра, гаразд? Ну я побігла! Поки що!

І вона зникла так само швидко, як з’явилася.

Женька зрозумів раптом, що став жертвою власної брехні: Наташа тепер вільна і зараз піде, а він навіть не може її нікуди запросити — він повинен чекати на вигадану Людмилу… Сказати, що він чекає на неї вже більше години, і вона, мабуть, уже не прийде ? Ні, шито білими нитками. Не повірить Наталя, все зрозуміє, і тоді вже точно не подзвонить – навіщо? У знайомстві вона зацікавлена, вона це ясно дала зрозуміти. Та й не погодиться вона, швидше за все, нікуди зараз із ним іти. Що ж, доведеться її відпустити, повірити, що вона дотримається слова…

— Що ж, до побачення, Наталко,— першим попрощався Женька, щоб показати, що він і не думає до неї клеїтися і справді цікавиться лише репетитором.— Якщо, звичайно, ви нікого більше не чекаєте.

— Ні, нікого, — усміхнулася дівчина. — До побачення. Я спробую все дізнатися і зателефонувати вам цього тижня.

— Вам дуже вдячний.

Женька провів її поглядом до метро. Майнула шалена думка піти за нею, простежити до самого дому… «Та що це я, справді? — невдоволено подумав Женька. — Ще не вистачало мені за дівками бігати! Якщо подзвонить – добре, а ні – і не треба. Що в ньому такого особливого? Красива, так. Ну і що з того?..»

І Женька попрямував до машини.