Та й по тому (фрагмент)
by Лонд, Лара— Гаразд, я спробую… — невпевнено сказала вона. — Але ж нічого не можу обіцяти.
— Все одно дякую вам!
Женька витяг з внутрішньої кишені ручку і записну книжку, подумки посміхаючись: тепер їй ніяк не відвернутися, доведеться сказати йому свій телефон!
— Коли мені можна буде вам зателефонувати?
Проте давати телефон дівчина не збиралася.
— Я краще сама вам подзвоню, коли щось дізнаюся. — Вона теж вийняла з сумочки записник. – Скажіть мені свій номер.
Женька легко погодився – телефон у нього був з автоматичним визначником номера, тож якщо вона зателефонує, номер її одразу запишеться на згадку. Тільки ось чи зателефонує?.. Краще підстрахуватися.
Він продиктував телефон.
— Звати мене Євгеном, можна просто Женя. А як вас?
– Наташа.
– Дуже приємно. Послухайте, Наталко… може, ви теж дасте мені свій телефон? Так, про всяк випадок…
Але вона посміхнулася трохи вибачається усмішкою і просто сказала:
– Ні, на жаль, не можу. Вибачте.
Женька з робленою байдужістю знизав плечима.
— Ну, гаразд, як хочете… Тільки ви не забудете подзвонити?
Наталка подивилася на нього з подивом:
— Ні, звичайно, я ж обіцяла.
“Ха!” — подумки вигукнув Женька; ціну обіцянкам сучасних дівчат він знав надто добре… Але вголос він сказав інше:
— А раптом мене вдома не буде, чи не додзвонитеся?
— Отже, передзвоню пізніше.
Женька хотів ще раз подякувати, але тут до Наташі підскочило захекане дівчисько в джинсах, що вискочило з метро.