Око за око (фрагмент)

— А скажіть… Що робитиме ця приватна особа, коли отримає результати розслідування? Передасть їх до міліції?

— Цього я не можу вам сказати, — промовив молодик, не відриваючи очей від екрану. — Мій клієнт потребує повної конфіденційності. Можу лише запевнити вас, що це досить серйозна людина, і злочинці отримають своє… Ну що ж, почнемо: я ставитиму вам питання, а ви зберетеся і постарайтеся нічого не проґавити. Коли приблизно все це сталося, коли?

— На початку третьої ночі.

— Як ви це встановили?

— За словами нічних сторожів.

– Скільки їх?

– Двоє.

– Вони бачили злочинців?

— Так, але що з того? Темно було, а ті ганяли на джипі.

Детектив продовжував зосереджено і швидко ставити запитання, відразу заносячи відповіді в комп’ютер.

— Прізвища сторожів?

– Корабльов і Фадєєва.

— Чи можу я їх бачити?

— Загалом вони зараз удома, але можна викликати…

— Так, будь ласка, якщо це зручно. Якщо ні, дайте адресу, я сам зайду до них. Хтось із співробітників був у той момент у зоопарку?

— Боюся, що ні.

— Місце пригоди вже прибрали?

Директор винувато розвів руками:

— Ми ж не знали, що після міліції прийдете ви…

— Розумію, — кивнув юнак. — Проте я все ж таки хотів би його оглянути.

— Так, звичайно, будь ласка…