Око за око (фрагмент)
by Лонд, Лара— …Оплачено? …Ким?
— На жаль, цього я не можу сказати: приватна особа, яка мене запросила, забажала залишитися невідомим.
— Чуда якісь… — Директор відкинувся на спинку крісла, продовжуючи розгублено дивитися на хлопця. — А навіщо йому це потрібно, цій особі?
Відвідувач знизав плечима.
— Щодо цього я можу тільки висловити свої припущення. Ймовірно, йому, як і нам з вами, стало зрозуміло, що від міліції толку не буде — і захотілося втрутитись, благо дозволяють кошти. Свого роду благодійність, якщо завгодно.
Директор підвівся і пройшовся кабінетом.
— Ну, справи… Хто б мені таке розповів — нізащо не повірив би… І ви кажете, нам це нічого не коштуватиме?
— Абсолютно, — підтвердив юнак. — Я тільки заберу у вас деяку кількість часу і попрошу вас та ваших співробітників не розголошувати того факту, що тут проводиться приватне розслідування. Це пов’язано зі специфікою моєї роботи.
— О, ясна річ… Якщо хочете, про це не знатимуть навіть співробітники.
— То навіть краще, — кивнув детектив. — Правда, з деякими з них мені, мабуть, доведеться поговорити… Але якщо решта нічого не знатиме, то навіть краще.
Він нахилився та взяв дипломат.
— Отже, почнемо, якщо ви не заперечуєте?
— Так, звичайно, — схаменувся директор. — Спершу, мабуть, треба все це якось оформити? Підписати папери… Ви вибачте — мені ніколи не доводилося мати справу з приватними детективами, я про них лише у книжках читав…
— Жодних паперів, — заперечив відвідувач, відкриваючи дипломат і виймаючи крихітний портативний комп’ютер. — План бюрократії в нашій країні й так уже перевиконано на сотню років уперед…
Він увімкнув комп’ютер і швидко натиснув кілька кнопок. Директор із цікавістю спостерігав за його діями.