Око за око (фрагмент)

За півгодини він уже розмовляв зі сторожами, увімкнувши невеликий диктофон. Заінтригований директор стояв поруч, кинувши усі справи.

— Розкажіть мені, як було, — запропонував детектив. — Тільки, будь ласка, з усіма подробицями.

— Години о другій, отже, почули ми шум і постріли, — зосереджено почав Корабльов, нікчемний пенсіонер, як і більшість нічних сторожів у державних установах. — Ми й подумати не могли, що це тут, у нас! Вирішили, що, може, на стоянці якесь розбирання…

— А потім чуємо, — вступила Фадєєва, — звірята бідні кричать, заходяться! Вискочили ми — а там таке!

Вона сердито махнула рукою і замовкла.

— Я розумію, що вам важко згадувати, — терпляче кивнув детектив. — Давайте допоможу вам запитаннями. Ви встигли побачити, скільки було злочинців?

— Начебто четверо… — невпевнено промовив Корабльов.

– Четверо, – підтвердила Фадєєва. — Двоє попереду та двоє на задньому сидінні.

– Ви впевнені?

– Звичайно! Я добре бачила.

— А номер машини випадково не запам’ятали?

Бабуся похитала головою:

— Ні, синку…

– А ви?

Але Корабльов тільки розвів руками.

— Ну а хоча б колір? Чи не розглянули?

– Та який там колір! Вночі всі машини чорні.