Око за око (фрагмент)

— До зоопарку, значить? — обережно поцікавився водій, не знаючи, чи в настрої пасажир розмовляти.

– Так. Якщо можна, то швидше.

— Можна, чого ж не можна… А чув, що в нас у зоопарку було?

— Чув, — стримано кивнув юнак. – У газеті читав.

Водій похитав головою.

— Що коїться!.. Ось мерзотники, га? І нічого їм за це не буде!

— Як знати… — задумливо промовив пасажир, дивлячись у вікно.

— Та чого тут знати? – обурився водій. — Що ти, хлопче, з місяця звалився? Не знайдуть їх, звісно! Та якби й знайшли, все одно їм нічого не було б! Таким закони не писані.

— Яким таким?

— Та цим…

Водій осікся і замовк. Він хотів сказати «Та цим, так їх растак, новим росіянам», але раптом зрозумів, що пасажир його може ставитися до тієї ж породи.

— Та цим… На джипах…

— Це правда, — несподівано погодився юнак.

Водій відразу перейнявся до нього симпатією і в барвистих висловлюваннях висловив усе, що думав про нових росіян, які забудували своїми палацами все узбережжя і влаштовують такі п’янки, що «чортам на тому світі робиться нудно». Пасажир відповів слабкою усмішкою, але нічого не сказав; думки його, мабуть, були зайняті чимось іншим.

— А ви на відпочиваючого не схожі, — зауважив водій, вирішивши чомусь перейти на «ви». – По роботі до нас?

— Так… — не одразу озвався юнак; було ясно, що відвертатися він не має наміру.

— Добре, що хоч хтось працює, — зітхнув водій. — А то в нас, як на мене, скоро всі тільки торгуватимуть та грабуватимуть… Ну що — приїхали. Он він, зоопарк.