1. Ахав в Їзреєлі

Вдома Навот не міг заспокоїтись.

– Все моє майно пропало, вся моя спадщина. Що мені тепер робити? Цар забере мою землю і я залишуся ні з чим. Хоч іди на вулицю жебракувати. — Навот ходив по кімнаті і причитав.

Жінка намагалась його заспокоїти, але марно. В дім Навота прийшла біда і обіцяла залишитись з її мешканцями.

– Де справедливість!? — не заспокоювався Навот. – Я все життя працював на цій землі і ніхто не посмів відібрати її від мене. А тепер цар вирішив її забрати. Просто так, взяв та й вирішив: Вистачить Навоту працювати на землі, тепер вона буде приносити плоди для царя. Що я можу зробити, як я можу протистояти владі царя!? Закон на його стороні, його воля – закон, як казав вельможа. Навот був у відчаї, він був загнаний в пастку.

— Та, що ж це за несправедливість така. Хто встановив такі несправедливі закони!? За що мені така кара?

– Жінко! — схаменувся Навот. – Давай щось вирішувати. Тому, що наша сім’я залишиться без хліба. — Було видно, що Навот намагається взяти себе в руки.

– Завтра я повинен з’явитися до царя! Цар повідомить мене про те, що він забирає мою землю на свої цілі. — Він зупинився посеред кімнати. — Потрібно вимагати компенсацію за свою землю. — Навот дивився на свою жінку, неначе це питання адресувалось їй. Жінка з подивом дивилась на Навота.

– Так! Припустимо, що цар не дасть ніякої компенсації за мій виноградник. Тоді я залишусь без землі. Я втрачу джерело доходу. — він продовжував думати.

– Ні, не може такого бути, щоб цар міг безкоштовно забрати будь-яку землю в Ізраїлі, це абсурд. Повинно бути якесь відшкодування. Я завтра запитаю у царя про компенсацію за свою землю.

– Зачекайте! – Схаменувся Навот. Монолог Навота видавався дивним для його дружини. — А чому ізраїльські царі до цього часу не відібрали виноградник у мого батька чи діда? У них було достатньо часу зробити це. Здається я зрозумів у чому річ. — лице Навота просвітліло і на щоках з’явився рум’янець.

Блідість зникла з обличчя Навота. Він зрозумів чому його рід користується своєю землею. У Навота не вистачало більше сил думати над тим, що очікує його завтра у царя. Він був впевнений, що виноградник залишиться у нього.

* * *