1. Ахав в Їзреєлі

Вельможа поклонився царю в знак поваги і поспішив залишити царські володіння. Коли Газаїл повернувся до себе додому він був трохи стомлений. Давала в знаки спека. Він зайшов до будинку. До Газаїла підійшов слуга. Він чекав розпоряджень вельможі.

– Цей візит мене трохи вимотав – проговорив Газаїл – Було би непогано трохи відпочити. Він подивився на слугу і наказав йому приготувати обід. Зачекай — зупинив його Газаїл — Знайди будь-ласка Навота і скажи йому нехай він прийде до мене сьогодні, приблизно о другій годині дня.

Слуга поклонився і пішов виконувати розпорядження господаря. Газаїл пішов у свої покої. Сьогоднішній ранок видався напруженим і він вирішив, що трохи відпочинку йому не завадить. Після обіду його робочий день продовжиться. Поки цар був в Їзреелі на Газаїла чекало багато роботи. Весь час потрібно було бути біля царя і виконувати його розпорядження.

Газаїл відпочивав. В його покоях було прохолодно. Зовнішні двері покоїв були відчинені і звідти віяв прохолодний вітерець. За дверима знаходився сад, завдяки цьому в покоях Газаїла було прохолодно.

Після відпочинку Газаїл мав повернутися до справ. Він вийшов на подвір’я і трохи постояв на ганку. Сонце продовжувало палити. Газаїл вирішив повернутися в будинок. Походивши п’ять хвилин він остаточно прокинувся. Один із слуг повідомив, що до вельможі прийшов Навот.

– Добре! — Протяжно вимовив вельможа. — Накривайте на стіл і запрошуйте його до зали, я зараз теж вийду.

Через кілька хвилин все було готово. У великій залі стояв накритий стіл.

Навот зайшов до зали і побачив вельможу. Газаїл посміхався щирою посмішкою, він підійшов до Навота і обійняв його. Навот почувався трохи невпевнено. Він зніяковів від показової щирості вельможі.

– Давай сядемо до столу! — Запрошував Газаїл Навота —Я хочу розділити з тобою цю трапезу! Газаїл підвів Навота до столу і запропонував сісти. Навот відповів на запрошення вельможі і сів за стіл.

Трапеза була недовгою. Газаїл навмисно наказав зробити легкий обід, щоб не затягувати зустріч. Коли вони закінчили обідати, Газаїл нарешті звернувся до гостя:

– Навот! Ти знаєш навіщо я тебе викликав!? Зараз я тобі поясню. – Він встав зі свого місця і почав повільно підходити до Навота. У Газаїла був задумливий вираз обличчя.

– Навоте! Тебе, на завтра викликає цар Ахав. — Газаїл зробив паузу і кілька секунд мовчав. Потім продовжив:

– Цар Ахав зараз перебуває в Їзреелі, але це не надовго. Можливо завтра він повернеться в столицю. — Було видно, що Газаїл не дуже поспішає розказувати Навоту у зв’язку із чим його викликають.

Можливо чиновникам подобається створювати ауру таємничості навколо своїх справ — подумав про себе Навот. – Ну скажіть нарешті, що царю потрібно від мене. Навот почав хвилюватися.

Вельможа продовжував — у царя залишилась ще одна справа в Їзреелі.

Газаїл почав розказувати Навоту про те, що цар хоче привласнити його виноградник.

– Навоте тобі доведеться віддати свій виноградник царю. Воля царя – закон. Пам’ятай, що і я, і ти, і всі ізраїльтяни знаходяться під владою царя Ахава. Не надумай, завтра сперечатися із царем. Задовольни його вимогу. – Останні слова вельможа вимовив з виразом обличчя людини, яка дає дружню пораду.

– Це з приводу цього питання мене викликає цар? — запитав Навот.

– Так! — коротко відповів вельможа. – Я вирішив тебе підготувати до цієї зустрічі, оскільки питання стосується твого виноградника.

Очі Навота погасли, в його погляді з’явилась пустота. Його погляд був таким, неначе він дивився у прірву. Одним словом, вираз обличчя Навота говорив про те, що він був шокований звісткою Газаїла. Але вельможа не поспішав його заспокоювати, він теж мовчав. Навот не знав що сказати Газаїлу. Йому залишалось тільки піти додому.

Навот встав з-за столу і попрощався з Газаїлом. Вельможа трохи заспокоївся. Неначе обійшлося. — Подумав він про себе. – Навот достойно сприйняв звістку про вилучення своєї землі. Він дивився услід, вже колишньому сусідові царя. А Навот, розбитий цією звісткою пішов до себе додому.

* * *