Іспит життя (фрагмент)

— Ви питаєте про Григорія? Це довга історія… і я вам її розповім.

— Вікторе?.. — раптом запитала Ксенія Іванівна, взявши його за руку.

Він сумно їй усміхнувся.

— Нічого, мамо, я розповім. Тільки я не хотів би, щоби ти чула…

— Я піду, — одразу погодилася вона. — Я піду збирати яблука.

Ксенія Іванівна поцілувала сина та вийшла.

Мені було дуже ніяково.

— Вікторе, пробачте мені — я не повинна була питати…

— Нічого, — тихо промовив Віктор. – Знаєте? Це навіть добре: вам буде корисно це почути. Я тільки прошу вас нікому не розповідати тут; у селі не знають подробиць. Батьки не хочуть розмов.

Я обіцяла не розказувати. Віктор був спокійний і серйозний, і дивився кудись повз мене, мабуть, перебираючи в голові нелегкі спогади. Я мовчки чекала. Віктор присунув до мене чашку чаю, якої я поки що не торкнулася, і почав свою розповідь.

Надіємося, що вам сподобався цей уривок! Щоб знати, чим все це закінчиться, будь ласка, купіть цю книжку!