Мартин Гак

XIV

Далі, помовчавши троха: — Бач, каже, де я з чернецтва опинився! У гайдамацтві!… Не мав я за розбишак тих людей, що їздили з Січи по манастирях; не розбишацьким духом вони дихали, та діло їх вийшло гидке перед Богом і перед людьми. Ми то думали приспішити волю селянам, та мабуть чи не в гіршу кормигу їх запрягли. Хотіли слобонити рідну сторону від напасників, а розплодили таких драпік, що аж землі важко під ними. Скоро розпочалось криваве діло наше, зараз я постеріг, що нема в йому Божої правди. Не такій орді Україну рятувати. Коли б хто від неї самої слобонив Україну; а поки слобонить — криваві річки ллються та й ллються. Отсе ж я, брате, бачу, що лихо, та й почав декого з свого куреня на іншу дорогу звертати. Послухали мене, схаменулись. Сорок нас, як один, готові від розбишак відрізнитись¹, аби нас приняли в який замочок. Нехай їх прийде тоді хоч тисяча — нічого нам не вдіють, бо я всю їх удачу знаю і зумію від них оборонитись. Як зійде сонечко, ми почнем знов перед панським двором вихрувати². Тоді дивітесь — відрізниться купа від інших, та й почне вгору шапками кидати. Відчиняйте тоді ворота. Аби нам де ногу твердо поставити, не пустимо гайдамацтва дальше ширитись. Що Залізняк із Ґонтою робить, нападаючи на людей заможних, те я вчиню, боронячи всю Корсуніщину від гольтяпак.