Мартин Гак

І

Мартин Гак (розказує було молодшим людям прадід мій) був чоловік старосвітського заводу. Тепер уже таких людей по-над Росавою¹ й не зуздриш. Що то за зрост був у того чоловіка! що за врода козацька! На виду — мов той казан, що тільки зараз у котляра з-під молота вийшов: червоний, та смуглявий, та повний. Гетьманом би такому чоловікові бути; та не під такий час на світ він родився. Ще ж до того й правдивий, щирий чолов’яга був; а такі, кажуть, рідко верхом ідуть, та гетьманують. Отся то правда йому й шкодила. Батько його вік свій звікував у панському дворі ловчим, і сина до того способив. Ну, поки-ж старий був на світі, то й нічого; а як склав руки, зараз Мартинову натуру пани й розпізнали. Товаришив він із людьми вбогими, і за вбогих людей, наче за родичів, уступався; а окомону та й самим панам у правді не змовчить. Хто його знає, як він і виріс такий, що наче й не розумів, що то чоловік підданий і вбогий, а що — пан! З паном він, ніби з товаришем говорить. Не злюбили його пани і зараз із двору вируговали. Хоч над його й не було по всій Корсунщині ловчого, а проте смілива мова його дуже була панам не по нутру.