Розділ 3

Після снідання Виговський вийшов з Стеткевичем в залу і приступив просто до діла, сповістивши, що він сватає його небогу і що небога вже дала йому своє слово ще в Києві.

— Я вже перечув про твоє сватання і через Павловську, і через князів Любецьких. Я здогадався, чого ти забився в таку далеч, в Мокрани. Але скажу тобі, пане генеральний писарю, що з твого сватання нічого не вийде. І я, і моя рідня, порадившись, постановили не видавати Олесі за тебе заміж.

— Чому ж так, шановний пане добродію? Я люблю панну Стеткевичівну, і вона мене любить…

— То що ж! Шляхтянка, та ще й високого роду, козакові не пара. Шукай собі, пане Виговський, козачки, гарної, простенької, хазяйновитої. В вас прості звичаї, в вас простацька обстава, в вас військове місто, неспокійне, як військовий табір серед степу в час війни. Не хочемо ми видавати за тебе нашої небоги. Вона іншого роду, звикла до іншої обстави, до іншого товариства. Погано, погано буде їй в вас.

— Чого ж погано? Я чоловік з достатком. Маю добрі доходи. Посланці з усяких держав надаряють мене багатими подарунками. Обставу панна Олена заведе в мене, яка їй буде до вподоби.

— Ні, ні, ні! Погано, пане писарю! Погано для неї буде! Інші люди, інше суспільство, інші звичаї, інше в вас усе. Вона занудиться в вашому Чигирині.

Слуга попросив Стеткевича вийти на двір до економа, котрий прийшов до його по ділу. Старий Стеткевич вийшов з зали. В той час Олеся вскочила в залу і почала розпитувати в Виговського, що відповідав йому старий дядько.

— Те, що й Любецькі: не видамо! Погано в вас буде для неї, та й годі. Знаєте що, Олесю! Як тільки я виїду конем з двору, ви звеліть осідлати собі коня та й виїжджайте з двору в гай ніби на прогуляння. Я вас ждатиму в гаю. Побіжимо на конях до Києва та й повінчаємось, бо я бачу, що уся ваша значна рідня йде проти мене. Ще мушу вам сказати от що. Гетьман вже слабує й швидко помре; його син Юрій ще молодий хлопець. Тим часом, поки Юрій скінчить науку в Київській колегії, козаки виберуть мене за гетьмана. Будете гетьманшею!

— Я згодна! — промовила Олеся. — Сяду на коня, як тільки дядько засяде за свої соцініанські книжки в кабінеті, і дожену вас. Приїдемо до тітки Павловської та й повінчаємось, — сказала Олеся, подаючи руку Виговському. — Нема чого вважати на мою рідню, бо через неї я ніколи не піду заміж.

Виговський обняв і гаряче поцілував Олесю. Олеся почервоніла, але на її виду, в очах ясно виявилась сміливість і завзятість сливе козацька.

— Я напевно знаю, що моя рідня буде противитись нашому шлюбові і ніколи не згодиться на його. Я виїду слідком за вами, ніби на прогуляння. Ніхто не зверне на мене уваги, бо я часто сама гуляю конем по гаях кругом села, — сказала Олеся.