Розділ 3

«Слава тобі, Сотворителю! Хоч крику та усякої поради не буду чути», — подумала Олеся.

Увійшла тітка Якилина і глянула на Олесю. Олеся сиділа сердита й бліда.

— Пішли? — спитала Якилина.

— Хвалить Бога, пішли. Трохи не луснули з досади, — сказала Олеся.

— Пішли порадниці, а наш порадник щось загаявся. Одначе незабаром прилетів на коні Виговський і сказав, що вже узгодив вінчання в одного священика. Ввечері Виговський і Олеся пішли до Софійського собору на утреню й висповідались, а другого дня на Подолі запричастились і повінчались. Щасливі й веселі вони вертались на обід до прихильної й доброї тітки Якилини Павловської. Якилина таки була рада, неначе вона сама повінчалась з Іваном Виговським. І ніхто в світі не спочував до Виговського та Олесі в їх щасті так щиро, як тітка Якилина. Вона завсіди була рада й вдоволена, коли їй доводилось спарувати хлопця з молодою панною.

Тиждень прожив Іван Остапович Виговський в Якилини Павловської, як у раю, і не міг натішитись своєю Олесею. Він неначе помолодшав, повеселішав і відпочивав душею і після важкої вандрівки в Мокрани, і після тяганини з Олесиною ріднею, відпочивав і від важкої канцелярської служби при старому вередливому гетьмані. Але на Олесі весь той пережиток турбот окошився нервовою хворобою, котрої не міг навіть вгамувати своєю ласкою та коханням ввічливий Виговський. І причеплива уперта рідня, і довга тяганина з сватанням, і несподівані втьоки з дому від старого Стеткевича, і несподіване, ніби крадене, вінчання проти волі усієї рідні — все це окошилось на делікатній і випещеній Олесі нервовою слабістю.

Тим часом з Чигирина до Києва приїхав Данило Виговський і переказав Іванові Остаповичу, щоб він зараз їхав до Чигирина, бо всяких справ набралось багато, і гетьман Богдан вже почав гримати на Виговського і навіть сердитись за його дляння з своїм шлюбом в Києві. Виговський доручив догляд за Олесею тітці Якилині та старому Остапові Виговському, а сам, як можна швидше, поспішив до Чигирина.

Тим часом Олесина слабість затяглася. Вона то одужувала, трохи поправлялась, то знов занедужувала. Виговський часто навідувався до Олесі, пробував по тижню й по два в домі тітки Якилини, але боявся перевозити її до Чигирина, бо вже зайшла негода, почались холоди. Олеся не любила козаків, з неохотою збиралася їхати до Чигирина і, очевидячки, сама длялась з виїздом.

— Нехай вже моя Олеся перезимує в вас, шановна тітко, а влітку ми перевеземо її по теплі та при теплій сухій годині, щоб їй наш Чигирин здався кращим, — говорив Виговський до тітки.

— То й нехай так буде. Вона в мене, як у рідної матері. Я її доглядатиму, як свою дитину. А не дай, Господи, вона зимою застудиться в дорозі в тих степах та на тих степових вітрах! Що тоді станеться з нею? — говорила тітка Якилина.

Тим часом настала весна, холодна та непогожа. Вже й Великдень минув, а холоди все не минали, неначе наважились шкодити Виговському й Олесі. Настало літо. Олеся породила сина Юрія.

— Знов притичина мені з Олесею! Вже й козацька старшина сміється, що я ховаю десь в Києві свою жінку-шляхтянку і боюсь показувати її козакам в Чигирині, щоб вона не відбила її від мене, — говорив Виговський тітці Якилині.