Розділ 3

Любецька і Суходольська вбігли в світлицю і почали зорити очима по закутках. Вони вгляділи Олесю в куточку здорової, неначе ясла, софи.

Для Олесі цей ранній візит був такий неприємний, що вона аж скривилась і трохи не заплакала. Вона трохи була вже задрімала; їй так було гарно та спокійно в тиші, в закуточку широкої софи. Золоті мрії роєм літали ніби перед її очима, як бджоли на сонці в пасіці. Вона все думала про свого коханого, уявляла собі його вид, його очі, тішилась мріями про своє майбутнє високе становище гетьманші, першої особи на Україні після гетьмана.

— О! А ти, Олесю, в Києві? — крикнула Любецька.

— О! Ти тут! Не в Мокранах? А де ж пан Христофор Стеткевич? Ти з ним прибула сюди чи з тіткою Павлиною? — гукнула на всі кімнати голосна пані Суходольська.

— Я, цьоцю, прибула до Києва з Іваном Остаповичем Виговським, — обізвалась Олеся, привітавшись до родичок і знов вгніздившись в куток софи.

— А то чого так? — спитала Любецька.

— А це що за диво? Панна Олеся прибула з козаком вдвох: їхали два дні й одну ніч через нетрі та пущі, через бори… Це диво та й годі! — гукала Суходольська.

— І дива тут нема ніякого. Мене дядько не пускав, а мені хотілось їхати до Києва. Не їхати ж мені самій в такі небезпечні часи. Трапився добрий чоловік і довіз мене, спасибі йому, до Києва, в доброму здоров’ї, — тихо говорила Олеся.

— Щось тут є! Щось та є! Це, Олесю, неспроста ти пустилась в таку мандрівку з Виговським та ще й без дозволу опікуна, — говорила Любецька.

— Ба, спроста, моя дорога цьоцю. Приїхала до Києва в гості та й годі, — говорила Олеся.

— Скажи по правді, моя дорога Олесю! Еге, ти зробила оту промашку з Мокран з тим козаком, щоб вийти за його заміж? Еге, ти втекла з дому? — спитала Любецька.

— Ба, я не втекла, княгине! Я серед ясного дня звеліла осідлати свого коня та й поїхала з Виговським до Києва. От і все! — промовила Олеся.

— Але ж ти оце прибула до Києва, щоб повінчатись з Виговським, ні в кого не питаючись? — спитала пані Суходольська.

— Я ще й сама напевно не знаю, чи буду я з Виговським шлюб брати в Києві, чи й ні, — говорила з досадою Олеся, одникуючи¹ від щирого признання.