Розділ 3

«Ну, та й наважився цей дід з своїм: погано та й погано! Неначе накупився поганькати цілий вечір; що ми зробили, в його все погано», — подумав Виговський, а Олеся глянула на його крадькома і осміхнулась.

— Чому ж погано? Я чоловік богомільний і хотів зробити добре діло та й підтримати й зміцнити в народі свою давню батьківську віру, — сказав Виговський.

— Монастирі нікому не потрібні ні ваші, ні католицькі. Треба бути тільки гуманним, просвітним чоловіком, гуманно стосуватись до людей, навіть до хлопів. І я ж християнин, такий, як і ви усі. Колись я був замолоду чистим соцініанином, вірив, що сутніє¹ один Бог в одному лиці, вірив в одну найвищу сутноту, а на Христа вважав, як на чоловіка, котрий викупив людський рід від гріха не своєю кров’ю та смертю на хресті, а своїм моральним високим вченням. А тепер я став кальвіністом і признаю Христа за Бога, але вважаю, що не людські добродійні вчинки спасають людей, а споконвічне Боже призначення,, споконвічна Божа воля. А вчитель наш Кальвін вчив, що монастирі непотрібні, коли сутніє споконвічне Боже призначення для кожної людини:

«І заходився ж плести якусь нісенітницю старий! Не дасть Виговському й слова промовити! Взяла б та й випхнула його з хати, а сама говорила б з козаком до білого світа», — думала Олеся і прислухалась до Виговського голосу, неначе вона слухала чудові музичні мелодії.

— Погано, пане добродію, погано! — говорив Стеткевич рівним одностайним голосом без гніву, без вияву душевного порушення.

«Та й пренудний же цей дерев’яний дід! — подумав Виговський. — Але що то він мені скаже завтра, як довідається, чого я прибув до його господи?»

Вечеря скінчилась, усі сиділи за столом мовчки. Тітка Павлина встала і навшпиньки, по-котячи, не пішла, а неначе посунулась в двері до пекарні, а потім знов вернулась і сіла.

— Ну, тепер час хоч би й спати! — промовив Стеткевич. — Я, пане Виговський, рано лягаю, рано й встаю. А ви, Павлино та Олесю, краще зробите, як ляжете зараз спати. Не засиджуйтесь за вишиванням. А коли Павлина не доказала тобі, Олесю, життя святого Олексія, нехай докаже завтра. Світло тепер дороге, бо війни знищили пасіки. Віск став дорогий.

— То ви розважаєте себе вечорами оповіданнями про святих? — радісно спитав Виговський в Олесі.

— То тітка Павлина розказувала мені цього вечора за роботою про святого Олексія, чоловіка Божого, — обізвалась Олеся і спустила очі додолу. Павливі теж стало ніяково і вона схилила голову.

— Це добре, що ви любите розважати себе благочестивими оповіданнями, — промовив Виговський. — Я люблю сміливих паннів, таких, як наші козачки, люблю, щоб вони вміли і верхи на коні їздити, і стріляти з рушниці, бо тепер часи неспокійні; вороги кругом нас: треба вміти всім ставати до оборони краю; але я люблю і паннів богомільних, котрих ніякі патери² єзуїти не зведуть з пуття, не заманять до католицтва.