Header Background Image

    — Він, шановний дядьку! Він! Давній мій знайомий!

    — А це ви, панно Олесю! Чого це ви стрічаєте мене з рушницею? Певно, думали, що наїхав вночі якийсь кримський мурза1 з татарами, щоб потривожити спокій.

    — Так ми й думали. Ви, пане Іване, таки добре налякали нас в наших пущах, — обізвалась Олеся.

    Виговський скочив з коня і кинув поводи в руки козакові, а сам привітався до Олесі. Виговський здійняв шапку і низенько уклонився старому Христофорові, просячи вибачення, що запізнився в дорозі і потривожив спокій добрих людей трохи не серед ночі.

    — Нічого те, нічого! — говорив старий Стеткевич. — Коли ви заблукались в пущах і навідались в наші мокрі нетрі, то прошу до покоїв. Будьте моїм шановним гостем. Я чув вже про вас від пані Павловської та від інших моїх родичів. Прошу до світлиці!

    Конюх з смоляною здоровою скалкою пішов вперед. За ним рушили усі. Конюх високо підняв над головою палаючий поліський факел. Червоний світ від палаючої живиці облив палац, неначе кров’ю. Ясно виступив палац на фоні чорної ночі, як пишна декорація на сцені з баштами на углах, з ганком, з якимсь прикалабком2, причепленим до стіни коло башти, з важкими пірамідальними підпорками. Світ лився на чудний важкий палац, мигав, переливався по стінах. Закутки, визубні3, звивки й заломи коло прикалабків ховались в чорній тіні, неначе боялись світла і чорніли, неначе чорні колони попритулювані до палацу. Білі високі димарі мріли червоно-матовим світом високо над чорною покрівлею, знизу пірнувши в тінь, неначе висіли над палацом десь в хмарах і поглядали зверху наниз на ту несподівану ворушню й вештання людей на дворі, на гурт людей, котрі посувались до палацу.

    Виговський цікавими очима окинув палац і примітив, що Стеткевичі не з високого панства, що не з величного магнатського палацу вилинули вони на світ Божий.

    — Прошу до нашої господи! — просив старий Стеткевич Виговського, показуючи на відчинені вузькі, зверху закруглені, двері, неначе видовбані в товстій стіні, як у твердині.

    Молодий хлопчак стрів їх з восковою свічкою в руках і освітив невеличкі вузькі сінці. Виговський скинув синій дорогий кунтуш і вступив слідком за старим Стеткевичем та Олесею в світлицю. Зала була подовгаста й невеличка. На стелі по кутках і по середині були виліплені деякі фігурки: листя, стебла, квітки й усякі чудернацькі арабески, між котрими ніби позаплутувались пузаті амури, пикаті й повноперсі бюсти німф та венер. Всі ті прикраси були вимальовані грубими різкими зеленими, синіми та червоними фарбами. Рожеві щоки амурів та німф наче понадимались з усієї сили, так що на їх виступили не рум’янці, а ніби різана кров: здавалось, що в німф та амурів щоки от-от луснуть від страшного напруження.

    Footnotes

    1. Мурза — титул феодальної знаті у татар.
    2. Прикалабок — невелика прибудова.
    3. Визубень — щербина.
    Email Subscription
    Note