Талісман

Що Піня в цій справі здрейфить, в цьому ніхто з нас не сумнівався. Досить було пригадати, як він трусився щоночі, коли ми копали. Він ще тоді сам не брав участі. Як же тепер буде? Доведеться йому, певно, іти з староства. Знов піде в коридорі катавасія, перевибори старости, сварки, дискусії, скандали, безладдя.

Ми спробували похитрити: треба, мовляв, ще трошки почекати, потім обережно змінити старосту, а тоді…

Але Залєтаєв не дав навіть скінчить:

— Якого ж ви чорта вибирали такого старосту, котрий не годиться на найбільш важну справу ув’язнених? Тимошка? Анархісти? Брехня! Знать не знаю! Або зміняйте його зараз же, або хай береться. Я ждать більше не можу, я хочу на волю, буде з мене.

— Що робити?

— Що ж, треба покликать Піню, — сказав, зітхаючи, дядя Дум-Дум, — запропонуєм йому. Якщо виясниться, що не може, хай одмовляється від старостування. Що ж порадиш?

Покликали Піню. Маленьке, чепурненьке личко його подивлялось на нас з цікавістю й легкою турботою.

Руде, жорстке, як з іржавого дротику, волосся було старанно зачесано й пушилося над вухами.

— От, товаришу… — почав Сердюков, — ми тут зібрались, щоб розпочать знов справу з побігом.

На слові “побіг” очі Піні здригнулись, трошки поширились, а ніс став блідий. Дядя Дум-Дум одвів од його погляд і став душить ногою недокурок. Тимошка пощіпував борідку й гостро зиркав на Піню. Залєтаєв посміхнувся.

— Ви, як староста, повинні взяти в цьому участь. Коли хочете, самі можете з нами тікати, не хочете, зоставайтесь. Але без вашої допомоги обійтись неможливо. Треба зноситись з волею, слідкувати вночі за камерою, словом… необхідно. Ми обсудили і думаєм, що необхідно.

— Так, я теж думаю, що без старости вести справу не можна, — з натиском і потайною насмішкою підтвердив Залєтаєв, не зводячи очей з Піні.

Піня раптом здвигнув плечима.

— Ну, да-а! — серйозно протягнув він. — А як же можна без старости таку серйозну справу робити? Який же там порядок буде, який? Я таки сам думав про це. Раз ми маєм уже такий підкоп, то нам же стидно, щоб з ним не скористувались. А що ж! Ми знаєте як зробим? — Піня таємно озирнувся, потім гаряче, поспішно зашепотів, усе так же неспокійно бігаючи очима: — Ми зробим так. Це дуже добре, що ви захотіли. Я думав, що ви вже не хочете більше… Так ми зробим так…

— Чекай! — грубо перебив його Залєтаєв. — Як ми зробим, це ми самі знаєм. Ти згоджуєшся?

— Ну, да, я згоджуюсь! А то як же!

— Ну, це й все, що тебе питають. А тепер давайте обмірковувать…

Тимоха од задоволення вийняв портабак з буйно стрибаючою тройкою на кришці й, весело підморгуючи, підніс Піні цигарку.

— От се інше діло! — скрикнув він. — За це на, брат, папіроску! Бери, бери, нічого, я другу зроблю.