8. Наші ліві радикали

У Вінниці були тоді з нами деякі члени галицької радикальної партії, як: Микола Опока, Микола Балицький, Петро Доників-Шекерик, Федь Палащук, Онищук. Ця група прийняла радянську плятформу й переговорювала з організаційним комітетом Коханенка в справі злиття з галицькою комуністичною партією. Але їхні розмови не мали успіху. А коли за комітет Коханенка взялися Затонський, Порайко й Михайлик, він перестав існувати. Коханенко виїхав спершу в Балту, а потім у Київ і став на працю в театрі. Опока, Мик. Балицький і Онищук також покинули Вінницю й пристали до центральної групи есерів, очолюваної І. Лизанівським.

Був короткий час у Вінниці також один із провідних мужів радикальної партії І. Макух, недавній товариш міністра внутрішніх справ УНР. По виїзді уряду УНР з Кам’янця в половині листопада 1919 р. ми держалися разом до половини грудня, до мого прибуття до Вінниці. Тоді ми бували на нарадах політичних діячів у Хмельнику й Літині, входили до складу Краєвої Ради, а потім — Ради Республіки.¹ В першій половині грудня ми були на нараді представників УГА й Армії УНР у Хмельнику, також у Літині. Щоправда, там радилися ми над справою всіх військових формацій України, (також і УГА), але в дискусії однозгідно стверджено, що стан наших армій катастрофальний, що вони в даний момент не являють собою поважної військової сили.

Під час цих нарад ми з Макухом зговорилися про те, чи не було б доцільно порозумітися також з большевиками, що бистрим темпом наближаються до місця розташування УГА, де по лікарнях лежать тисячі тифозних. Коли б нам пощастило укласти військову конвенцію з червоними, ми врятували б галицьких стрільців від повного розгрому. Макух сказав тоді мені: «Їдьте у Вінницю й орієнтуйтеся в становищі. Я вважаю, що треба рятувати наше вояцтво за всяку ціну».

З Літина я подався негайно до Вінниці, ідучи за радою Макуха. По вкладенні союзного договору з большевиками Макух дав мені знати, що він у Летичеві й хотів би дістатися до Вінниці, до нас. Я пішов тоді до Хвилі й розповів йому, що недалеко живе Макух, видатний політичний діяч Галичини, дуже популярний серед галичан і має на них чималий вплив. Тепер він хоче співпрацювати з нами. Я просив Хвилю, щоб він подбав про те, щоб ЧК не прискіпувалося до нього, а я беру повну відповідальність за нього. На випадок, якби йому щось сталося, це викликало б велике обурення серед галичан. Хвиля запевнив мене, що Макух може спокійно приїжджати до нас; моя порука для нього вистачальна.

Я негайно ж повідомив Макуха, що він може спокійно їхати до Вінниці. А чергового дня він з’явився в моїй канцелярії й привітав мене словами: «Ґратулюю вам безкровної революції». Я дуже зрадів його появі й відповів йому: «Дай Боже, щоб ця «революція» була безкровна». А переходячи на жартівливий тон, сказав йому: «Ми, за большевицьким звичаєм, реквізуємо ваш мозок. Ви поїдете в Москву й будете там студіювати радянський устрій та приготовляти адміністрацію Галичини». На це Макух замахав руками й каже: «А, дайте ви мені спокій! Я застарий на такі експерименти. Вам, молодим, це ще пасує, мені вже ні».

Під час свого короткого перебування у Вінниці Макух сконтактувався з партійними товаришами, але помітивши, що вони полівіли, незабаром виїхав у товаристві Доникова-Шекерика на південь, в район Могилева Под. Мені полегшало на душі, коли я почув про це, бо, не зважаючи на запевнення Хвилі, я був неспокійний за нього. Я не довіряв большевикам. Ми знали, що Макух жив законспіровано в околиці Могилева й не хотів ні з ким зустрічатися, щоб його не здеконспірували.²