11. Галичани й червоноармійці; дивна пропозиція ЧК
by Гірняк, Никифор
Між галичанами й червоноармійцями була дуже велика різниця, як у зовнішньому вигляді, так і в ставленні до мирного населення. Червоні були неохайні, з зарослими обличчями, довгим нечесаним волоссям. Одяг на них брудний, часом подертий, таке саме взуття. Такий зовнішній вигляд був тоді дуже модний. Людей, чисто одягнених і пристойного вигляду вважалїі тоді за контрреволюціонерів, «бєлоручок», ворогів народу. Гігієну вважали за «буржуазний предразсудок». У громадських приміщеннях, на концертах і театральних виставах червоні сиділи в повному озброєнні, в папахах, курили смердючу махорку й говорили між собою так голосно, що глушили спів хору й репліки акторів. Сидіти на таких імпрезах культурній людині було справжньою мукою.
Діяметрально протилежно поводилися галичани. Вони відріжнялися від своїх союзників чистим, хоч і зношеним одягом, поголеними обличчями й зачесаним волоссям. На публічних імпрезах були пристойні, з мирним населенням коректні, з усіма справедливі, у випадках потреби спішили з допомогою кожному, без огляду на національне походження. Цим вони здобули собі прихильність усіх вінничан.
Галицькі частини підлягали юрисдикції ревкому УГА; стрільці — нашій командатурі міста. Большевики не могли втручатися в наші внутрішні справи. Коли часом ЧК арештовувала галичанина, ми зараз же інтервеніювали й відбирали арештованого. Одного разу до червоної комендатури міста міліціонер привів арештованого галицького стрільця. Тоді командант міста сотник Власов (пізніше генерал, що співпрацював за другої світової війни з німцями) наказав звільнити арештованого, як такого, що підлягає нашій командатурі міста.
Найбільше зненавидженою установою була, звичайно, губчека. Вона містилася в гарній колись віллі, недалеко від міського театру. Тепер це був знищений будинок, обведений кільчастим дротом, обставлений скорострілами, що їх отвори виглядали крізь дошки забитих вікон. За будинком був невеликий сад, усіяний могилками розстріляних жертв ЧК.
Всі з великим острахом минали цей страшний будинок смерти.
Якось до мого бюра в ревкомі прийшов начальник ЧК з пропозицією обмінятися з ревкомом приміщеннями. На моє здивоване запитання, що спонукає його до такої пропозиції, він відповів простодушно: «Бачите, товаришу, недалеко від нас стоїть Таращанська бриґада; її червоноармійці дуже не люблять моєї установи. Ми боїмося, що таращанці колись нападуть на нас і понищать наші акти. А галичан вони люблять і їм не грозить ніяка небезпека».
Я викрутився від цієї пропозиції начальника ЧК тим, що наш ревком є в центрі розташування наших частин і військових складів, тому нам незручно переходити в інший район, далеко від наших людей і установ.