22. Реорганізація УГА

В 19 розділі була згадка про те, що 9 березня відбулися формальні похорони УГА й народження ЧУГА. Затонський пішов послідовно по лінії, яку заповідав на першій моїй конференції з ним у штабі XII армії в Калинівці, зараз по вкладенні нашого договору з большевиками. Вже тоді він мав намічений плян, можливо, в порозумінні з Москвою, розділити УГА між трьома червоними дивізіями й тим самим скасувати її автономність, що її ми з початку й до кінця обстоювали. Вся його гра в Києві, всі крутійства, погрози й залякування мали на меті зламати опір галичан проти цих плянів Затонського й захопити УГА під вплив КПб Прикарпаття, згл. КПбУ. Спасування боротьбістів і злиття їх партії з КПбУ відібрало нам останню надію на збереження національного характеру УГА. Ми мусіли попасти в полон до большевиків України.

На нараді у Вінниці 9 березня Затонський тільки для форми поставив справу реорганізації УГА на голосування, і ми теж тільки для форми голосували «проти», хоча ми знали, що це «глас вопіющого в пустині».

Безпосередньо після цього почалася поступова ліквідація Вінницького ревкому, його аґенди ставали щораз менші, врешті їх перебрала галицька командатура міста, яку очолював сотник УГА М. Вацик. Я перейшов на працю до політвідділу 44 дивізії й організував там галицьку секцію, що мала вести аґенди й бриґади УСС. До тієї секції належало призначання політруків для формацій бриґади УСС-ів та перевірка їхньої праці.

Ті вояки, що видужували, переїжджали з Вінниці на південь до своїх частин. А там бистрим темпом ішла реорганізація УГА на три червоні бриґади. Вона відбувалася за вказівками В. Порайка, що був намічений на начального вождя, а проводив реорганізацію польовий штаб, згл. його начальник полк. Іванов та його помічник Солодуб. Загальний склад ЧУГА після реорганізації становив 17 тисяч осіб у піших полках і понад 20 батерій.¹

Але багато більше галичан було по різних запільних формаціях, як: обслуга обозів, охорона військових комор, санітарна служба, а найбільше по лікарнях і збірних станицях нездібних до служби через перебуті хвороби. Під час реорганізації був плян зосередити в Києві всіх, незайнятих в УГА, там посортувати, звільнити від військової служби й приділити до різних установ цивільного характеру.

Наслідком зменшення наших бойових частин (при зміні корпусів на бриґади) багато старшин опинилися без призначення. Порайко використав це, щоб зробити селекцію старшинського складу, тобто усунення «політично ненадійних елементів», але що було критерієм для тієї селекції, офіційно про це не говорили. Мабуть, рішала в таких випадках думка політруків або мужів довір’я Порайка. В цю категорію попали військові судді, харчові старшини, душпастирі й військові урядовці. Але на рішучу вимогу стрільців душпастирів залишено, як учителів, бо їх і так після великої смертности було небагато (прибл. 60). Таких висортуваних зібралося кілька сотень. Для них у Бірзулі зформували окрему станицю, а звідти мали перепровадити їх до Києва в розпорядження польового штабу УГА. Вночі проти 18 квітня виїхав уже перший транспорт з Бірзули на Київ. Подорож затяглася доволі довго, а тим часом сталася подія, що відразу рішила долю цих наших старшин. Перехід кінноти сотника Едмунда Шепаровича (знімеченого українця) до військ УНР, а незабаром після цього — двох наших бриґад до поляків викликав страшну хвилю реакції терору проти галичан у запіллі. Першою жертвою цього терору впали саме ті старшини, що не мали призначення в УГА. Про їхню хресну путь докладно розповідає свідок і учасник тієї трагедії наших мучеників д-р Іван Максимчук у спогаді «Кожухів». За словами автора, це є збірна праця, факти перевірені й тому вартісніші для історії, чим «Спомини» Шухевича. Максимчук спростовує кілька неправдивих даних Шухевича про ген. Микитку й Ціріца, про отамана Я. Воєвідку й інших.