12. Несподівана втеча червоних з Галичини

Тим часом події покотилися бистрим темпом і відвернули увагу Затонського від плянованої «пацифікації» галичан. В перших днях вересня стала помітною нервозність в оточенні Затонського. Він був постійно зденервований, раз-у-раз бігав до телеграфно-телефонічної установи, перебував там цілими годинами й говорив з большевиками, їхнім командуванням на фронті, з Києвом, Москвою. Прийшли вісті про польський великий наступ та про відступ червоних на цілому фронті. З Тернополя вислано поспішно на фронт цей курінь «червоних галичан», який уцілів з колишньої УГА. Він під командою кол. пор. УГА Ковальчука боровся проти поляків під Грубешовом і це не було без наслідків для нас, бо большевики трохи зм’якли й припинили свої нагінки на наших людей. Зрештою їм забракло часу на масові арешти й розправу з «жовто-блакитною контрреволюцією». Польська армія наступала на цілому фронті, а на півдні перейшли в наступ також формації армії УНР та, зфорсувавши Дністер біля Нижнева, спішно посувалися на північ — на Тернопіль. У большевиків не було ніяких резервових частин, які спинили б цей наступ кінноти УНР.

Про ці події на фронті ні ми, ні населення Тернополя нічого не знали, бо Затонський держав це в суворій таємниці навіть від членів свого «уряду». Аж 12-го вересня зчинилася в радянських установах у Тернополі нагла велика паніка. Затонський зник уже вночі із своїм найближчим штабом, наказавши аґентам Надзвичайної комісії та міліції евакувати все майно та акти Галревкму. Всі службовці мали відступати на Підволочиське, а в Волочиському чекав на них евакуаційний поїзд під парою.

Населення міста зникло з вулиць, що були тепер, немов вимерлі. Тільки на схід котилися реквізовані міліцією вози з награбованим у мешканців майном. Саме тоді большевики зреквізували в приватних домах все білля, подушки, одяг, ковдри для заплянованої в Тернополі лікарні; все це вони тепер вивезли з міста. Так ганебно скінчилася семитижнева влада червоних у Галичині. Несподівана для самого Затонського втеча його «уряду» врятувала від смерти не тільки в’язнів НК, але й «потенційних ворогів» з-поміж нашої інтеліґенції.

Наші мемуаристи, що перебували в той час у Галичині й бачили політику большевиків, однозгідно стверджують, що Галицька Соціялістична Радянська Республіка належить до найчорнішої доби нашої визвольної війни після падіння московського царату й австрійської монархії. Влада большевиків позначилася безладдям, насильствами й грабунками.