Розділ 4

Коли з рожевої зірниці над заростями островів зійшло сонце, Тарашкін хруснув м’язами і подався на подвір’я клубу збирати тріски. Час був шоста година на початку. Грюкнула хвіртка, і вологою доріжкою, ведучи велосипеда, ввійшов Василь Віталійович Шельга.

Шельга був добре тренований спортсмен, м’язистий і легкий, середній на зріст, з міцними в’язами, швидкий, спокійний і обережний. Він працював у карному розшуку й спорту віддавався для загального тренування.

— Ну, як справи, товаришу Тарашкін? Усе гаразд? — спитав він, ставлячи велосипеда край ґанку. — Приїхав повеслувати трохи… Диви — сміття, ай-ай.

Він зняв гімнастерку, засукав рукава на худих, м’язистих руках і заходився прибирати клубне подвір’я, ще захаращене матеріалами, що лишилися від ремонту бонів.

— Сьогодні прийдуть хлопці з заводу — за одну ніч наведемо порядок, — сказав Тарашкін. — То як же, Василю Віталійовичу, записуєтесь у команду на шістку?

— Не знаю, як бути, — сказав Шельга, відкочуючи смоляну діжечку. — Москвичів, з одного боку, бити треба, з другого, боюся, не зможу бути акуратним… Смішне діло у нас закручується.

— Знову з приводу бандитів щось?

— Ні, бери вище- кримінальщина у міжнародному масштабі.

— Шкода, — мовив Тарашкін, — а то б погребли.

Зійшовши на бони і дивлячись, як по всій річці виграють сонячні зайчики, Шельга стукнув держалном мітли і напівголосно покликав Тарашкіна:

— Ви добре знаєте, хто тут живе поблизу на дачах?

— Живуть подекуди волоцюги.

— А ніхто не переїжджав на одну з оцих дач в середині березня?

Тарашкін скосив оком на сонячну річку, почухав нігтями ноги другу ногу.

— Он у тому гайочку — забита дача, — сказав він. — Тижнів чотири тому, це я пам’ятаю, дивлюся — з комина дим. Ми так і подумали — чи то там безпритульні, чи бандити.

— Бачили кого-небудь з тієї дачі?

— Стривайте, Василю Віталійовичу. Саме їх я, певно, бачив сьогодні.

І Тарашкін розказав про двох людей, що причалили вдосвіта до багнистого берега.

Шельга підтакував: “Так, так”, — гострі очі його стали мов щілинки.

— Ходімо, покажеш дачу, — мовив він і торкнув кобуру револьвера, що висіла ззаду на ремені.