Розділ 28

За десять хвилин Гарін вискочив з автомобіля на бульварі Сен-Мішель. Дзеркальні вікна в кафе “Пантеон” було піднято. Углибині за столиком сидів Віктор Ленуар. Побачивши Гаріна, підняв руку і ляснув пальцями.

Гарін квапливо сів за його столик — спиною до світла. Здавалося, він сів проти дзеркала: у Віктора Ленуара була така сама довгаста борідка, м’який капелюх, краватка метеликом, піджак у смужку.

— Поздоров — пощастило! Наздвичайно! — сказав Гарін, сміючись очима. — Роллінг вдасться до всього. Попередні витрати несе одноосібно. Коли почнеться експлуатація, п’ятдесят відсотків валу — йому, п’ятдесят — нам.

— Ти підписав контракт?

— Підписуємо за два-три дні. Демонстрування апарата доведеться відкласти. Роллінг поставив умову — підписати лише після того, як на власні очі побачить роботу апарата.

— Ставиш пляшку шампанського?

— Дві, три, дюжину.

— А все-таки шкода, що ця акула проковтне половину наших прибутків, — сказав Ленуар, підкликаючи лакея: — Пляшку Ірруа, найсухішого…

— Без капіталу все одно ми не розгорнемо справи. От, Вікторе, якби вдалася мені камчатська справа, — десять Роллінгів послали б до біса.

— Яка камчатська справа?

Лакей приніс вино й келихи, Гарін закурив сигару, відкинувся на солом’яному стільці і, погойдуючись, мружачись, почав розповідати:

— Ти пригадуєш Манцева Миколу Христофоровича, геолога? П’ятнадцятого року він розшукав мене у Петрограді. Він тоді тільки-но повернувся з Далекого Сходу, злякавшись мобілізації, і попросив моєї допомоги, щоб не попасти на фронт.

— Манцев служив в англійській золотій компанії?

— Здійснював розвідки на Лені, на Алдані, потім у Колимі. Розказував чудеса. Вони знаходили просто під ногами самородки по п’ятнадцять кілограмів… Саме тоді в мене народилась ідея, генеральна ідея мого життя… Це дуже зухвало, навіть безумно, але я вірю в це. А коли вірю- сам сатана мене не зупинить. Чи бачиш, мій дорогий, єдина річ на світі, яку я бажаю всіма печінками, — це влада… Не яка-небудь королівська, імператорська, — дрібно, банально, нудно. Ні, влада абсолютна… Колись докладно розкажу тобі про мої плани. Щоб володарювати, треба золото. Щоб володарювати, як хочу я, треба золота більше, ніж у всіх Індустріальних, біржевих та інших королів разом узятих…

— Справді, у тебе плани сміливі, — весело засміявшись, сказав Ленуар.

— Та я на правильному шляху. Весь світ буде у мене — ось! — Гарін стиснув у кулак маленьку руку. — Віхи на моєму шляху — це геніальний Манцев Микола Христофо-рович, далі Роллінг, точніше- його мільярди, і, по-третє, — мій гіперболоїд…

— То що ж Манцев?

— Тоді ж, п’ятнадцятого року, я мобілізував усі свої грошенята, більше нахабством, ніж підкупом, звільнив Манцева од військової повинності і вирядив його з невеликою експедицією на Камчатку, у чортячу глухомань… До сімнадцятого року він мені ще писав: праця його була важка, страшенна, умови собачі… З вісімнадцятого року — сам розумієш — слід його загубився… Від його пошуків залежить усе…

— Що він там шукає?

— Він нічого не шукає… Манцев має тільки підтвердити мої теоретичні припущення. Узбережжя Тихого океану — азіатське й американське — краї давнього материка, що спустився на дно океану. Такий гігантський тягар мав позначитися на розподілі глибоких гірських порід, які перебувають у розплавленому стані… Низки діючих вулканів Південної Америки — в Андах та Кордільєрах, вулкани Японії і, нарешті, Камчатки підтверджують те, що розплавлені породи Олівінового пояса¹ — золото, ртуть, олівін тощо — по краях Тихого океану значно ближчі до поверхні землі, ніж у інших місцях земної кулі… Зрозуміло тобі?

— Не розумію, навіщо ж тобі цей Олівіновий пояс?

— Щоб володіти світом, дорогий мій… Ну, вип’ємо. За успіх…