Розділ 21

Білий, кришталевий, сяючий поїзд лінії Норд-Зюйд — підземної дороги — мчав, тихо гуркочучи темним підземеллям під Парижем. У витких тунелях миготіло павутиння електричних дротів, закапелки в товщі цементу, куди припадав освітлюваний мерехтливими вогнями робітник, жовті на чорному літери: “Дюбоне”, “Дюбоне”, “Дюбоне”, — бридкого напою, втовкмачуваного рекламами у свідомість парижан.

Миттєва зупинка. Вокзал, осяяний підземним світлом. Барвисті прямокутники реклами: “Чудесне мило”, “Могутні підтяжки”, “Вакса з головою лева”, “Автомобільні шини “Червоний диявол”, гумові накладки для підборів, дешевий розпродаж в універсальних магазинах — “Лувр”, “Чарівна квіткарка”, “Галерея Лафайєта”.

Галасливий, сміхотливий натовп гарненьких жінок — продавщиць універсальних магазинів, розсильних хлопчиків, іноземців, молодих людей у затягнутих піджачках, робітників у пітних сорочках, заправлених під кумачевий пасок, штовхаючись, пробивається до поїзда. Вмить скляні двері розсуваються… “О-о-о-о”, — лунає зітхання, і круговерть капелюхів, вирячених очей, роззявлених ротів, червоних, веселих, сердитих облич вливається всередину. Кондуктори у цегляних куртках, схопившись за поручні, вдавлюють животами публіку у вагони. З тріском зачиняються двері, короткий свист. Поїзд вогняною стрічкою пірнає під чорне склепіння підземелля.

Семенов і Тиклінський сиділи на боковій лавочці вагона Норд-Зюйд, спиною до дверей. Поляк гарячкував:

— Прошу пана завважити — тільки пристойність утримує мене від скандалу… Сто разів я міг спалахнути… Не їв я сніданків у мільярдерів! Чхати мені на ці сніданки… Назвати мене негідником!

— Е, облиште, пане Стась. Нам дають гарні гроші, од нас, зрештою, ніякого дідька не вимагають. Робота безпечна, навіть приємна: вештайся по шинках та по кав’ярнях…

— Я вимагаю, щоб мене поважали!

— Облиш, Стасю, за повагу грошей не дають!

Край дверей, позаду лавки, де розмовляли Тиклінський і Семенов, стояв, спираючись ліктем на мідну штангу, той, хто якось на бульварі Профспілок у розмові з Шельгою назвав себе П’янковим-Питкевичем. Комір його пальта був піднятий, прикриваючи нижню частину обличчя, капелюх насунутий на очі. Стоячи недбало й ліниво, торкаючись рота костяним набалдашником палиці, він уважно вислухав усю розмову Семенова й Тиклінського, ввічливо відсторонився, коли вони схопилися з місця, і вийшов з вагона на дві станції пізніше — на Монмартрі. У найближчому поштовому відділенні подав телеграму:

“Ленінград. Карний розшук. Шельзі. Чотирипалий тут. Події загрозливі ”.