Розділ 14

Не встиг генерал вийти — у під’їзді почувся протестуючий голос хлопчика для доручень, потім інший голос висловив бажання, аби хлопчиська вхопили чорти, і перед секретарем з’явився Семенов у розстебнутому пальті, в руці капелюх і палиця, в куточку рота зжована сигара.

— Доброго ранку, друже, — хапливо мовив він секретареві і кинув на стіл капелюха та палицю, — пропустіть-но мене до короля поза чергою.

Золотий олівчик секретаря завис у повітрі.

— Але містер Роллінг сьогодні надзвичайно зайнятий.

— Е, дурниці, друже… У мене в автомобілі чекає людина, щойно з Варшави… Скажіть, Роллінгу, що ми у спра Гаріна.

У секретаря злетіли брови, і він зник за горіховими дверима. Через хвилину висунувся. “Мосьє Семенов, вас просять”, — просвистів він ніжним пошептом і сам натиснув дверну ручку у вигляді лапи, що тримає кулю.

Семенов став перед очі хімічного короля. Семенов не виявив при цьому особливого хвилювання, по-перше, тому, що за вдачею був хам, по-друге, тому, що цієї хвилини він був потрібен королеві більше, ніж йому король. Роллінг пропік його зеленими очима. Семенов, і цим не збентежившись, сів навпроти, з другого боку столу.

— Ну? — сказав Роллінг.

— Діло зроблено.

— Креслення?

— Та бачите, містере Роллінг, тут сталося деяке непорозуміння…

— Я питаю, де креслення? Я їх не бачу, — люто сказав Роллінг і легенько вдарив долонею по столу.

— Слухайте, Роллінг, ми домовилися, що я вам добуду не тільки креслення, але й сам прилад… Я зробив колосально багато… Знайшов людей… Надіслав їх до Петрограда. Вони проникли в лабораторію Гаріна. Вони бачили дію прилада… Але тут, дідько його знає, щось трапилося… По-перше, Гаріних виявилося двоє.

— Я це передбачав з самого початку, — гидливо сказав Роллінг.

— Одного нам пощастило усунути.

— Ви його вбили?

— Коли хочете — щось подібне. Принаймні — він помер. Вас це не повинно непокоїти: ліквідація сталася в Петрограді, сам він радянський підданий, — дрібниці… Але потім з’явився його двійник… Тоді ми зробили дивовижне зусилля…

— Одно слово, — перехопив Роллінг, — двійник чи сам Гарін живий, і ані креслень, ані приладів ви мені не привезли, хоч я витратив на це гроші.

— Хочете, я покличу, — в автомобілі сидить Стась Тиклінський, учасник всього цього діла, — він вам розкаже докладно.

— Не хочу бачити ніякого Тиклінського, мені потрібні креслення і прилад… Дивуюся з вашої сміливості — приходити з порожніми руками…

Незважаючи на холод цих слів, незважаючи на те, що, скінчивши говорити, Роллінг люто глянув на Семенова, впевнений, що миршавий російський емігрант спопелиться і зникне безслідно, — Семенов, не бентежачись, сунув до рота зжовану сигару і жваво проказав:

— Не хочете бачити Тиклінського, і не треба — задоволення небагато. Але ось яка штука: мені потрібні гроші, Роллінг, — тисяч двадцять франків. Чек дасте чи готівкою?

При всій величезній досвідченості і знанні людей Роллінг вперше в житті бачив такого нахабу. У Роллінга на м’ясистому носі виступило щось схоже на піт — таке він учинив над собою зусилля, щоб не жбурнути чорнильницю у веснянкувату пику Семенова. (А скільки було втрачено дорогоцінних секунд під час цієї паскудної розмови!) Опанувавши себе, він потягнувся до дзвінка.

Семенов, стежачи за його рукою, мовив:

— Справа в тому, дорогий містере Роллінг, що інженер Гарін зараз у Парижі.