Розділ 109

Гарін, Чермак та інженер Шефер спускалися на ліфті в глибочінь головної шахти. За слюдяними віконцями тяглися безмежні ряди труб, дротів, кріплень, елеваторних колодязів, майданчиків, залізних дверей.

Поминули вісімнадцять поясів земної кори — вісімнадцять шарів, за якими, як за шарами дерева, позначилися епохи життя планети. Органічне життя починалося з четвертого “від огню” шару, який утворив палеозойський океан. Незаймані води його містили радіоактивні солі і велику кількість вуглекислоти. Це була “вода життя”.

На зорі наступної — мезозойської — ери з вод його вийшли гігантські чудовиська. Мільйони років вони лякали землю криками жадібності. Ще вище, в шарах шахти, знаходили рештки птахів, ще вище — ссавців. А далі уже підходив льодовиковий період — суворий сніжний ранок людства.

Ліфт опускався через останній, дев’ятнадцятий шар, утворений з полум’я й хаосу виверження. Це була земля архейської ери — суцільний чорно-багровий, дрібнозернистий граніт.

Гарін нетерпляче кусав ніготь. Усі троє мовчали. Було важко дихати. На спині у кожного висів кисневий апарат. Чулося ревіння гіперболоїдів та вибухи.

Ліфт потрапив у смугу яскравого світла електричних ламп і зупинився над величезною воронкою, де скупчувалися гази. Гарін і Шефер наділи гумові круглі, як у водо-, лазів, шоломи і пройшли через люк воронки на вузьку залізну драбину, котра вела стрімко вниз на глибину п’ятиповерхового будинку. Вони почали спускатися. Драбина кінчалася кільцевим майданчиком. На ньому кілька голих до пояса робітників, у круглих шоломах, з кисневими апаратами за спиною, сиділи навпочіпки над кожухами гіперболоїдів. Дивлячись униз, у прірву, що гула, робітники контролювали і спрямовували проміння.

Такі ж стрімкі, з круглими прутами-східцями драбини з’єднували цей майданчик з нижнім кільцем. Там стояли охолоджувачі з рідким повітрям. Робітники, вдягнуті з ніг до голови в прорезинену повсть, у кисневих шоломах, керували з нижнього майданчика охолоджувачами та черпаками елеваторів. Це було найнебезпечніше місце робіт. Невправний рух, і людина попадала під ріжучий промінь гіперболоїда. Внизу розжарена порода тріскалась і вибухала в струменях рідкого повітря. Знизу летіли осколки породи і клуби газів.

Елеватори виймали за годину до п’ятдесяти тонн. Працювали злагоджено. Заглиблювалися черпаки, і разом з ними опускалася вся система — “залізний кріт”, — збудована за кресленнями Манцева, верхнє кільце з гіперболоїдами і нагорі газова воронка. Кріплення шахти починалися вже вище за “кротову” систему.

Шефер узяв з черпака, що мчав мимо, пригорщу сірого пилу. Гарін розтер його між пальцями. Нетерплячим рухом наказав дати олівець. Написав на коробці від цигарок:

“Важкі шлаки. Лава ”.

Шефер закивав круглим очкастим шоломом. Обережно посуваючись краєм кільцевого майданчика, вони зупинилися перед приладами, які висіли на монолітній стіні шахти на сталевих тросах, що спускалися в міру опускання всієї системи “залізного крота”. ‘Це були барометри, сейсмографи, компаси, маятники, котрі записували величину прискорення сили тяжіння на даній глибині, електромагнітні вимірювачі.

Шефер показав на маятника, взяв у Гаріна коробку від цигарок і написав на ній не кваплячись акуратним німецьким почерком:

“Прискорення сили тяжіння збільшилося на дев’ять сотих від учорашнього ранку. На цій глибині прискорення мало впасти до 0,98, замість цього ми маємо збільшення прискорення на 1,07 …”

“Магніти? ” — написав Гарін.

Шефер відповів:

“Сьогодні зранку магнітні прилади стоять на нулі. Ми опустилися нижче за магнітне поле ”.

Спершись руками на коліна, Гарін довго дивився вниз, у чорний колодязь, що звужувався до ледь видимої цяточки, де бурчав, вгризаючись дедалі глибше в землю, “залізний кріт”. Сьогодні зранку шахта почала проходити крізь Олівіновий пояс.