3. Вечірка по їзреельськи

Ісая був трохи роздратований. Йому довелося дертися на вершину гори, де мало відбутися жертвоприношення. Йому було трохи важко через те, що перед цим він гарно пообідав. Не потрібно було одразу йти в дорогу, а потім ще й у гору дертися — подумав про себе Ісая. Але ось вже він дістався до вершини гори на якій він помітив невелику галявину. На галявині стояв величезний, віковий дуб. Піднявшись на гору та вийшовши на галявину Ісая побачив групу молодих людей, які були споряджені для походу. Було видно, що вони тільки-но прийшли, можливо навіть, за кілька хвилин до приходу Ісаї. У них була із собою їжа. Ісая помітив на плечах юнаків зв’язки смокв та ізюму, а також міхи в яких було вино. Поряд з юнаком, на землі лежала зв’язана вівця.

Розв’яжи їй ноги — вигукнула дівчина років п’ятнадцяти. Ісая звернув на неї увагу і про себе відмітив, що дівчина була дуже гарною. У неї були красиві риси обличчя і гарна фігура. Дівчина була гарно вдягнена, навіть по нарядному. Інші дівчата теж були вдягнені по нарядному. У всіх дівчат на зап’ястях та на шиї були прикраси. Ісая зрозумів, що дівчата спеціально готувались до цієї вечірки. Мабуть сьогодні було якесь свято, одне із тих свят, які відмічають сирійці чи фінікійці.

Хлопець до якого звернулася перша дівчина не відреагував на її наказ. Він відповів, що не буде розв’язувати вівцю, оскільки та може втекти з галявини і тоді її ніхто не знайде. 

Ісая пройшовся по галявині оглянув її та підійшов, щоб поглянути на місто з вершини. Йому здалося, що ніхто особливо не звертав на нього увагу. Поки Ісая спостерігав за тим, що відбувається на галявині, молодь готувалася до трапези. Хлопці вже зібрали необхідну кількість дров і склали їх в кучу. Тепер залишалось запалити вогонь і починати приготування жертівної вівці на честь бога. Бог, а точніше ідол, на честь якого збиралися принести жертву був звичайним дерев’яним стовпом. Цей стовп стирчав із землі і був зроблений у вигляді людини. Зображення ідола було досить примітивним і в ньому, приблизно можна було розпізнати риси людини. Над жертівником та стовпом неначе дах висіли грона високого, старого дуба. Під його величезним і широким гроном Ісая відчув себе неначе у казковому лісі. Місце було дійсно дуже гарним, як і казав йому хазяїн готелю. Окрім дуба на галявині росли і інші дерева, але вони не були такими великими, як віковий дуб.

Молодь продовжувала готуватись до вечері. Оскільки Ісая не був з їхньої компанії, його присутність явно дратувала присутніх, а особливо дівчат. Вони нав’язливо чіплялись до хлопців, а хлопці грубо наказували їм не заважати їм готуватися до жертвоприношення. Ісая зрозумів, що зараз почнеться дійство заради якого всі зібрались, а тому йому потрібно поспішити залишити це місце. Він підійшов до схилу звідки зручніше було дивитись на Їзреель і в останнє подивився на місто. Коли Ісая спускався з гори він вже чув, як з галявини долітали сміх та веселі дівочі голоси.

Ісаї так і не вдалося подивитись на жертвоприношення, він був трохи розчарований.  Взагалі то він чув яким чином все відбувається, але ні разу цього не бачив. Мабуть для того щоб бачити це дійство потрібно самому бути його учасником — подумав Ісая, але він ніколи не збирався бути учасником поклоніння ідолам, яке зазвичай супроводжувалось п’янством і танцями. Під час танців учасники дійства доводять себе до екстазу. В такому розпаленому стані, починається розпуста хлопців з дівчатами. Хто займався цим безпосередньо біля ідола, під гіллястим деревом. А хтось міг робити це на відстані від інших, так щоб його не бачили. Одне можна сказати, що весь цей звичай поклонятись ідолам, розбещував молодь. З кожним таким язичницьким святом молодь звикала, навіть приліплювалась до язичницьких традицій відмічати свята з вином та блудом. На жаль ніхто в Північному Ізраїлі не вчив молодь, як зберігати себе в чистоті. Людина в Північному Ізраїлі перестала мати цінність, усе віддавалось в жертву страстям  та ідолам, які їх розпалювали. Про Бога та його закон тут просто забули. Тому, що було вигідно забути закони, які зобов’язували кожного турбуватись про людину, як про особливу цінність Бога, турбуватись про своїх дітей, про молодь.