3. Війна із Сирією

Між тим країна потребувала налагодження зв’язків з регіонами. Терор, який вчинив Єгу призвів до порушення зв’язків всередині країни. Нове керівництво Північного Ізраїлю було не в курсі того, що відбувається в північних і східних регіонах країни. Регіони, в свою чергу, також не мали налагодженого зв’язку із центром. В їх очах центральна влада проявила себе, як жорстокий, каральний апарат. Вони очікували, що окрім жорстокості, центр дасть їм порядок і законність.

ёкгу не звертав на це увагу. Внутрішні справи країни відійшли, для нього на другий план. Пріоритетом царя став захист країни від зовнішнього ворога – Сирії. Він прагнув збільшити ізраїльське військо і перемогти Сирію числом свого війська. Найпершим містом, яке повинно було дати царю новобранців, був Їзреель. Пагііл, особисто займався мобілізацією їзреельтян у військо царя Єгу. Із цим завданням він впорався дуже добре. Його стараннями армія отримала величезну кількість їзреельтян. Залишалось тільки випробувати їх міць в бою.

Але керівництво Сирії не поспішало кидатись у бій. Новини про переворот в Ізраїлі приголомшили їх. Вони знали, що країну очолив ізраїльський воєначальник, твердий і вольовий лідер. Стало зрозуміло, що тепер лідером євреїв став фахівець у військовій справі. В особі Єгу об’єднались військовий стратег і людина, яка має найвищі владні повноваження в країні. В столиці Сирії Дамаску добре розуміли, що прихід Єгу до влади міг суттєво вплинути на розстановку сил в ізраїльсько-сирійському конфлікті. Одне, лише рішення Єгу про збільшення ізраїльського війська могло свідчити про рішучість нового лідера отримати перемогу у сирійсько-ізраїльській війні. Крім цього, бойовий дух ізраїльтян теж був на висоті, цьому посприяли зміни у владі, які давали великі надії. Одним словом, нападати на ізраїльтян зараз, було небезпечно. Для того щоб оцінити стан противника Сирія вирішила деякий час зачекати.