Око за око (фрагмент)

Детектив ухопився за цю інформацію:

— Вдарилися правим крилом, кажете? Значить, має залишитися слід… — Він повернувся до директора зоопарку: — А ви кажете ніяких зачіпок. Досить чіткі фотороботи, дуже пристойні «пальчики» двох із чотирьох злочинців, джип із подряпиною на правому крилі… Зовсім навіть непогано.

— Так, але…

Директорові було дуже незручно заперечувати: цей приватний детектив, що звалився з неба, а таємничий клієнт-благодійник, що ще стояв за ним, викликали в нього щире захоплення, майже навіть внутрішній трепет — проте в успіх розслідування йому все ж таки якось не вірилося.

— Але ж вони вже могли замазати цю подряпину…

– Тим краще, – кивнув детектив. — Замазувати її самі такі люди не стануть — отже, мені залишається лише навести довідки у місцевих автосервісах, причому навіть не у всіх, а лише у центральному чи просто найдорожчому. Який тут вважається найбільшим?

— …«Крече», — не відразу відповів директор, дивуючись такому простому і швидкому рішенню. — Там у нас лаяться різні… ну, братки і взагалі… ви розумієте.

— Розумію, — озвався молодик, вимикаючи комп’ютер. — Тепер, якщо можна, я хотів би обстежити огорожу, про яку вдарився джип, і трупи тварин.

Уважно оглянувши невисоку металеву огорожу, детектив акуратно зняв пінцетом якусь маленьку темну лусочку.

– Фарба? — здогадався директор зоопарку, який не відходив від нього ні на крок.

— Автомобільна фарба, — підтвердив юнак. – Чорного кольору. Коло звужується.

Пройшовши за директором у приміщення, де лежали загиблі тварини, детектив одягнув рукавички та спеціальними хірургічними щипчиками акуратно витяг першу кулю.

— Вінчестер… — тихо промовив він, зваживши її на долоні, і пояснив, відповідаючи на запитання директора: — Мисливська рушниця іноземного виробництва.

– Дороге? — поважно поцікавився директор.

Детектив знизав плечима.