Розділ 82

Грозові хмари потонули на північному сході. Синій океан був безмежно лагідний. М’які гребені хвиль сяяли склом. Гналися дельфіни за водяним слідом яхти, випереджаючи, перекидалися, маслянисті й веселі. Гортанно кричали великі чайки, пливучи над вітрилами. Вдалині з океану підводилися голубуваті, як марево, обриси скелястого острова.

Зверху, в бочці, матрос вигукнув: “Земля!” ї присутні на палубі здригнулися. Це була земля невідомого майбутнього. Вона скидалася на довгу хмарку, що лежить на небокраї. До неї: мчали “Арізону” повні вітру паруси.

Матроси мили палубу, шльопаючи босими ногами. Кошлате сонце палало в бездонних просторах неба та океану. Гарін, смикаючи борідку, силувався проникнути у завію майбутнього, що огорнула острів. О, коли б знаття!..