Розділ 11

Опівночі у шістнадцятому відділенні міліції покликали чергового до телефону. Квапливий голос проговорив йому на вухо:

— До Крестовського, на дачу, де позавчора сталося вбивство, вислати негайно наряд міліції…

Голос урвався. Черговий вилаявся в трубку. Викликав перевірну, з’ясувалося, що дзвонили з Гребної школи. Подзвонив у Гребну школу. Там довго деренчав телефон, нарешті заспаний голос проказав:

— Чого треба?

— Од вас дзвонили?

— Дзвонили, — позіхнувши, відказав хтось.

— Хто дзвонив? Ви бачили?

— Ні, у нас електрика зіпсована. Сказали, що за дорученням товариша Шельги.

За півгодини четверо міліціонерів вискочили з грузовичка біля зруйнованої дачі на Крестовському. За березами тьмяно багрянів слід вечірньої зірниці. У тиші чулися кволі стогони. Людина в кожусі лежала долілиць поблизу чорного гайку. Її перевернули — сторож. Коло нього валялася вата, насичена хлороформом.

Двері гайку були розчинені навстіж. Замок збитий. Коли міліціонери ввійшли всередину дачі, з підвалу хтось приглушеним голосом закричав:

— Люк, одсуньте люк у кухні, товариші…

Столи, ящики, важкі лантухи було навалено горою уздовж стіни кухні. їх розкидали, підняли кришку люка. З підвалу вискочив Шельга, геть у павутинні, пилюці, з дикими очима.

— Швидше сюди! — крикнув він, зникаючи за дверима. — Світло, хутчій!

У кімнаті (з залізним ліжком) при світлі потаємних ліхтарів побачили на підлозі двоє вистріляних револьверів, коричневий оксамитний картуз і огидливі, з їдким запахом, сліди блювоти.

— Обережніше! — крикнув Шельга. — Не дихайте, одійдіть, — це смерть!

Відступаючи, тиснучи до дверей міліціонерів, він з жахом і огидою дивився на металеву трубку завбільшки з людський палець, що валялася на підлозі.