Розділ 7

На головному поштамті у віконце для прийому закордонних телеграм просунулася гладка червоняста рука і повисла з тремтячим телеграфним бланком.

Телеграфіст декілька секунд дивився на оцю руку і нарешті збагнув: ага, п’ятого пальця нема — мізинця, і почав читати бланк:

“Варшава, Маршалковська, Селенову. Доручення виконано наполовину, інженер вибув. Документи взяти не пощастило, чекаю розпоряджень. Стась ”.

Телеграфіст підкреслив червоним Варшава. Підвівся і, затуливши собою віконце, уп’ялився крізь грати у того, хто подав телеграму. Це був масивний, середніх літ чоловік із хворобливою, жовтувато-сірою шкірою надутого обличчя, з обвислими жовтими вусами, що прикривали рота. Очі заховані під щілинками напухлих повік. На голеній голові — коричневий оксамитний картуз.

— У чому справа? — запитав він грубо. — Приймайте телеграму.

— Телеграма шифрована, — сказав телеграфіст.

— Тобто як — шифрована? Що ви мені дурниці верзете! Це комерційна телеграма, ви зобов’язані прийняти. Я покажу посвідчення, я перебуваю на службі у польському консульстві, ви відповісте за найменшу затримку.

Чотирипалий громадянин розсердився і тряс щоками, не говорив, а горлав, — але рука його на прилавку віконця все ще тривожно тремтіла.

— Бачите, громадянине, — казав йому телеграфіст, — хоч ви запевняєте, буцімто ваша телеграма комерційна, а я запевняю, що — політична, шифрована.

Телеграфіст усміхався. Жовтий добродій, сердячись, підвищував голос, а тим часом телеграму його непомітно взяла дівчина і віднесла до столу, де Василь Віталійович Шельга переглядав усі подані телеграми цього дня.

Глянувши на бланк: “Варшава, Маршалковська ”, він вийшов за перегородку в зал, зупинився позад сердитого відправника і подав знак телеграфістові. Той, покрутивши носом, згадав лихим словом панську політику і сів писати квитанцію. Поляк важко сопів од люті, тупцюючи, рипів лакованими черевиками. Шельга пильно дивився на його великі ноги. Одійшов до виходу, кивнув черговому агентові на поляка:

— Простежити.

Вчорашні пошуки з собакою привели від дачі у березовому гайочку до річки Крестовки, де й зникли: тут убивці, певно, сіли в човен. Учорашній день не приніс нічого нового. Злочинці, з усього видно, були добре замасковані в Ленінграді. Не дав нічого і перегляд телеграм. Тільки ця остання, мабуть, — у Варшаву, Семенову — являла якийсь інтерес.

Телеграфіст подав полякові квитанцію, той поліз у жилетну кишеню за дріб’язком. Саме тоді до віконця хутко підійшов з бланком у руці гарний темноокий чоловік з гострою борідкою і, чекаючи, коли місце звільниться, зі спокійною недоброзичливістю дивився на солідний живіт сердитого поляка.

Потім Шельга побачив, як чоловік з гострою борідкою враз зіщулився: він помітив чотирипалу руку й одразу глянув полякові в обличчя.

Погляди їхні зустрілись. У поляка одвисла щелепа. Припухлі повіки широко розкрились. У каламутних очах майнув жах. Обличчя його, як у дивовижного хамелеона, змінилося — стало свинцевим.

І тільки тоді Шельга збагнув — пізнав чоловіка з борідкою, що стояв перед поляком: це був двійник убитого на дачі в березовому гайочку на Крестовському…

Поляк хрипко зойкнув і помчав з неймовірною швидкістю до виходу. Черговий агент, котрому наказали тільки стежити за ним здалеку, спокійно пропустив його на вулицю і вислизнув слідом.

Двійник убитого лишився стояти біля віконця. Холодні, з темним обідком очі його не відбивали нічого, крім здивування. Він повів плечем І, коли поляк зник, подав телеграфістові бланк:

“Париж, Бульвар Батіньйоль, до запитання, номеру 555. Негайно приступайте до аналізу, якість підвищити на п’ятдесят відсотків, у середині травня чекаю першої посилки. П. П. ”.

— Телеграма стосується наукових робіт, їх проводить мій товариш, якого відрядив до Парижа Інститут неорганічної хімії, — пояснив він телеграфістові.

Потім неквапливо потягнув з кишені цигаркову коробку, постукав цигаркою і обережно закурив.

Шельга шанобливо сказав йомуі’

— Дозвольте вас на два слова.

Чоловік з борідкою глянув на нього, опустив в її і відказав надзвичайно люб’язно:

— Будь ласка.

— Я агент карного розшуку, — сказав Шельга, показуючи карточку, — може, знайдемо зручніше місце для розмови?

— Ви хочете арештувати мене?

— Ніякісінького бажання. Я хочу вас попередити, що поляк, котрий звідси вибіг, має намір вас убити так само, як учора на Крестовському убив інженера Гаріна.

Чоловік з борідкою на хвильку замислився. Ні ввічливість, пі спокій не покинули його.

— Будь ласка, — сказав він, — ходімо, у мене є чверть години вільного часу.