Розділ 1

У цьому сезоні діловий світ Парижа збирався на сніданок до готелю “Мажестік”. Там можна було зустріти зразки всіх націй, окрім французької. Там поміж стравами точилися ділові розмови й укладались угоди під звуки оркестру, бахкання корків та жіноче щебетання.

У розкішному холі готелю, застеленому найдорожчими килимами, поблизу скляних дверей, що обертаються, важно походжав високий сивий чоловік з енергійним голеним обличчям, яке нагадувало героїчне минуле Франції. На ньому був чорний широкий фрак, шовкові панчохи й лаковані туфлі з пряжками. На грудях лежала срібна ретязь. Це був верховини швейцар, духовний заступник акціонерного товариства, що експлуатувало готель “Мажестік”.

Заклавши за спину подагричні руки, він спинявся перед скляною стіною, де серед розквітлих у зелених шапликах дерев та пальмового листя обідали відвідувачі. Він скидався цієї хвилини на професора, який вивчає життя рослин і комах за стінкою акваріума.

Жінки були чудові, що й казати. Молоденькі приваблювали молодістю, блиском очей: синіх — англосаксонських, темних, як ніч, — південноамериканських, лілових — французьких. Літні жінки приправляли, як гострою підливою, марніючу красу вишуканістю туалетів.

Так, щодо жінок, — усе було гаразд. Але верховний швейцар не міг те саме сказати про чоловіків, котрі сиділи в ресторані.

Звідкіля, з яких будяків після війни вилізли оці опасисті молодчики, коротенькі на зріст, з волосатими пальцями у перснях, із запаленими щоками, що важко піддавалися бритві?

Вони хапливо ковтали всілякі напої від ранку до ранку. Волосаті пальці їхні плели з повітря гроші, гроші, гроші… Вони повзли з Америки переважно, із клятої країни, де ступають по коліна в золоті, де хочуть за безцінь скупити весь добрий старий світ.