5. Від’їзд

— Чому ж то вони таку параду вашій милості роблять?

— Питаєте? Щоб заспокоїти розгніваного гетьмана. Дурні, дурні! Гадають, що піддурять мене… Мазепа обид не забуває.

Крізь поле в напрямі тої дороги, котрою посувався гетьманський ридван, скакало двох їздців. Один на карому, другий на гнідому коні.

Оба в зелених каптанах, з блискучими ґудзиками; на ногах високі чоботи, на головах трикутні капелюхи. З плечей на кінські зади спливали довгі плащі, наопашки вбрані.

Старший через груди мав голубу ленту св. Андрея, і по тім здалеку можна було вгадати, що це світлійший князь Меншиков. Невеликий, нетовстий, з гарним, солодко всміх-неним обличчям, здалеку виглядав, як хлопчик. Усміхом гетьмана вітав.

Гетьман казав здержати карету. Виліз, а за ним Орлик і Ломиковський.

Їм подавали коней. Гетьман ще не вспів ускочити в сідло, як до нього причвалав Меншиков, а за Меншиковим і той другий їздець, на гнідому коні.

Цей другий був хлопець літ 16, високий і худий, з вузькими грудьми, слабо розвитий. Лице його, надміру видовжене, з опуклим, нерегулярно збудованим лобом, виглядало старо й не гармонізувало з рештою тіла. Жовте, аж зеленкувате, робило вражіння тяжко схорованого і передвчасно зв’яленого. Довге, темне волосся, обмокле на дощі, безладно спускалося на ковнір.

Годі було подумати, що це царевич Олексій, син Петра і його престолонаслідник. Не нагадував батька ні зверхним виглядом, ні поведенням з людьми. Несміливий, ніби перестрашений, викликував скорше милосердя, ніж тую пошану, яка належалася будучому носителеві царського вінця.

Мазепа глянув на царевича, і йому зробилося жаль того нещасливого хлопця. Пригадав собі його трагедію, добру маму і жорстокого батька. Батько маму насильно постриг у черниці. Син за мамою тужив. Шукав з нею стрічі. За те батько покликав його в Жовкву, щоб покарати,

І гетьман підскочив конем до Олексія. Поздоровив його. Царевич усміхнувся якоюсь лагідною і сумною усмішкою, від котрої оживилося, відмолодніло і покращало його негарне обличчя. Малі і круглі, як у риби, уста ворухнулися, хотіли щось сказати, але нараз здавили в собі невимовлені слова і замовкли.