4. Ганський
by Лепкий, Богдан— А максимальні, милосте ваша?
— Максимальні — це те, до чого, безперечно, всякий народ має природжене право і чого, певно, може, й у недалекій будучності, будуть добиватися освідомлення одиниці і цілі народи, — ніким і нічим необмежена воля… Але скажіть мені, яке становище Карла?
— Становище Карла?
— Так. Його до мого проекту. Єзуїт зморщив чоло. Під напором того несподіваного питання думка його стала зі здвоєною скорістю працювати.
— Його милість Carolus rex, не можу затаїти правди, рад довести до згоди.
— Рад. Ось і бачите. На його я числю. Сподіваюся, що цей молодий, геніальний чоловік зрозуміє моє важке положення і не допустить до довгих торгів, котрі, як самі ви бачите, вести дуже важко й дуже небезпечно. Граюся з огнем, між мечами танцюю, як сновида, по кришах височезного будинку ходжу. Один нерозважний крок, і — все пропало…
— А релігійне питання? — так само несподівано спитався єзуїт.
Гетьман, не гаючись, відповів:
— Ви знаєте, як я ставлюся до нього. Толеранція, отче ректоре, це мій ідеал. Насильним ширенням якоїсь віри і опресією супротивників релігійних слави Божої не умножимо. Середньовічні практики релігійного питання не розв’язали, видно, треба вирішувати його іншими способами, а саме — свободою слова й совісті. Нехай духовні, сповняючи пильно й совісно свої обов’язки, воюють не мечем, а словом Божим.
— А якщо нам не дозволять сповняти своїх обов’язків?
— В державі, котрої я буду головою, насильства нікому не дозволю чинити.
Пізно в ніч продовжалася розмова в гетьмановій відпочивальні, а царські шпигуни, здалеку підглядаючи його мешкання, дивувалися, який там спокій.
— Мабуть, Мазепа дійсно хорий, — казали, відкладаючи свою працю до завтрашньої днини.