4. Ганський

— Нелегка річ робити щось проти волі панів і вельмож польських.

— Треба робити те, що інтерес державний велить. Кожний пануючий зрічеться частини, щоб цілість скріпить. Це — конечність, і годі.

— А ваша милість частини не зрікаються.

— Бо мені невільно. Це ж українська земля. Я чужої землі не домагаюся, навіть найменшого шматочка, ні!

— А що ж вашій милості дає цар Петро? — спитав нараз, не без хитрості єзуїт.

— Власне тому, що дає не те, чого мені треба, я хочу балакати з Карлом і Станіславом. Мені як гетьманові Мазепі нічого більше й не треба. Як бачите, я собі не менший пан від якого там короля і не бідніший від жадного з них, але для ідеї державної і ради культури європейської зважуюся на гру, в котрій можу втратити все.

— Того ніколи не буде. Карло побідник, Карло герой, на його дивиться весь світ.

— А воєнне щастя, отче ректоре? Невже ж Олександер Македонський, Ганнібаль і Валлєнштайн це не герої? А що сталося з ними? Eventus belli semper dubius est¹.

Балакали no-лати нськи, але так легко й живо, ніби це була їх спільна, рідна мова. Один на другого дивилися з-під ока. Оба мали за собою школу й досвід. Єзуїт балакав майже шепотом, але так виразно, що можна було кождий звук почути, зате не чулося того чуття, з котрих звуки людської мови виходять і забарвлюються ним.

— Ваша милість, — почав єзуїт, — можуть бути впевнені, що нема такого аргументу, якого б я не вжив у користь милості вашої, вважаючи себе його милості послом і адвокатом. Але ж признати годиться, що також контрагенти наші не оставалися в довгу, їх контраргументи зневолювали мене з офензиви переходити в дефензиву. Але оружжя я все-таки не склав і не складаю, сподіваючися, що ваша милість, як вельми досвідчений політик, поступлять дещо зі своїх постулатів, деякі з них переведуть під рубрику дезідератів, противна сторона також піде на компроміси, і почин наш увінчається успіхом ad maiorem Dei, et magmficenriae vestrae.

Гетьман глянув у хитрі очі свого гостя і заперечив головою:

— Отче ректоре! На довгі торги в мене часу нема. Земля під ногами горить. “Hannibal ante portas!”² Як людина начитана в істориках грецьких і римських, а також знаюча пізніші аннали й volumina legum³, зрозумієте, venerabilis pater⁴, що за що-небудь я певної теперішності за непевну будучність не проміняю. Краще живий хорунжий, ніж. умерший сотник. Мої бажання мінімальні.