1. У Жовкві
by Лепкий, Богдан— Кидаймо!
Скорочували час як могли. Але нервувалися, і навіть кості не могли цьому нервованню зарадити.
— Хтось іде!
І властитель костей сховав їх назад у свої глибокі шаровари.
Увійшов покоєвий гетьманський, Кендзеровський, оженений з сестрою Насті Скоропадської, чоловік молодий, не дуже ще бувалий, але відомий зі своєї вірності до Мазепи.
— Як же там, Кендзеровський, — стали питати його, — не чув, що там діється на тій раді?
— Звідки я, ваші милості, чути маю. Двері позамикані наглухо, скрізь варти, туди й миш не пересунеться.
— От як москалі вміють секретні ради тримати! — завважив хтось.
— То правда, а ми свобідний народ і не любимо секретів.
Що на серці, те й на язиці.
— Біжимо з язиками, чи треба, чи не треба.
— Але як же там, пане Кендзеровський, не чув, коли гетьман поверне?
— Кажу милостям вашим, нічого я не чув, і сам прийшов подивитися, чи не вернувся вже ясновельможний, бо звідси до царського постою недалеко. Піду назустріч.
— Іди, йди, небоже. А якщо гетьмана зазриш, так і нас ісповісти.
І Кендзеровський пішов. Ломиковський потягнувся і позіхнув на всю губу.
— Їй-Богу, вже мені того всього забагато!
— А мені обідати хочеться, — сказав, утираючи губи, полковник Ганський. — Тепер, як тут говорять, загальниця. Пощо має чоловік себе морити?
— На гетьмана з обідом чекаємо.
— Може, він у царя обідатиме.
— А мабуть. Якщо рада затягнулася так довго, то цар своїх радних на обід запросить. Іду я. У мене тут і знайомі є. Хоч медку поп’ю. Тутешні люди вміють добрі меди ситити.
І Танський вийшов.