Розділ 2

— А ми вже бачились з вами, пане Виговський! — обізвалась різким, зовсім не старечим голосом Любецька.

— Мав щастя стрінутись з вами в пані Павловської, — сказав Виговський веселим голосом. Він примітив, що вчинив добре враження на стару княгиню.

— Сідайте ж у нас! — промовила Любецька, сідаючи на канапі.

Павловська сіла поруч з нею так проворно, неначе впала на канапу, аж канапа заскрипіла. Виговський сів на стільці.

Не встигли вони перекинутись кількома словами, як двері знов скрипнули так раптово, неначе хто різнув ножем по горлянці. На дверях з’явився старий князь Любецький. Він був невеликий на зріст, кремезний дід з сивою довгою бородою. На голові вилися розкішні чорні кучері, неначе припалі порохом. Старий оксамитовий вишневий жупан так злиняв і повитирався, що на йому подекуди світились нитки. Князь кинув неспокійними очима на Виговського; здивовані й вирячені його очі неначе питали у Виговського:

«Чого ж оце ти до мене прийшов? Яке діло маєш до мене? Навіщо ж ти мені здався?»

Павловська назвала на ймення Виговського. Князь привітався з ним гордовито і все дивився на його, вирячивши здорові карі очі. Очі були неласкаві, лице надуте, брови насуплені.

— Познайомившись з панею Павловською та з панною Оленою Стеткевичівною, навіть завівши приятельство, я з щирим серцем бажаю познайомитись і з їх близькою ріднею, якою ви їм доводитесь, — обізвався Виговський.

«Навіщо мені це здалося?» — неначе говорили гострі князеві очі; одначе князь ласкаво поклонився Виговському і промовив:

— Спасибі вам, пане генеральний писарю! Спасибі за честь! Сідайте ж в моїй господі! — сказав Любецький, і його очі стали веселіші. У Виговського стало легше на душі.

— Чи по ділу прибув до Києва, пане генеральний писарю, чи на прощу?

— Приїхав я до Києва на прощу, побував в Печерському монастирі і в печерах, приїхав я і по ділу, — сказав Виговський.

— А у нас в Києві сталася велика зміна: запанувала Москва, наїхали московські стрільці, десь узявся московський воєвода, — почав говорити князь.

— Така, князю, була умова Богдана з царем, щоб у Києві сидів московський воєвода з стрільцями, — знехотя обізвався Виговський, — треба було прийняти цих гостей.