Розділ 2

— Ой же, моє серце, те саме, тільки що будеш жити не в Варшаві, а в Чигирині, — обізвалась тітка.

— А я, цьоцю, люблю більш за все Варшаву, хоч я й не католичка. Місто веселе, людне. Там і королівський двір, і сенатори, і магнати з усієї Польщі й України: є на що подивитись, є чим себе розважити. Туди тягне мою душу, а не до Чигирина, де повно козаків та гармат, де тільки й тхне військовим табором та порохом! — сказала Олеся і зітхнула.

— Їй заманулось, щоб вона вийшла таки заміж за Виговського, але щоб вік свій звікувати з ним в Варшаві, а не в Чигирині.

На Великодні святки Іван Остапович відпросився в Богдана до Києва. Другого дня пішов він на службу в Михайлівський монастир¹. Народу в церкві була сила. Він ледве протовпився і став коло стіни. Недалечко від його в притворі стояла Якилина Павловська, Олесі з нею не було.

«Чи не поїхала вже Олеся часом додому? — подумав Іван Остапович з тривогою на серці. — От тобі й спізнився з сватанням! А коли то вона знов прибуде до Києва? Коли то я знов побачусь з нею і поговорю? Ще прийдеться їхати до неї на далеке Полісся в якісь Мокрани».

Виговський насилу достояв до кінця служби і, хоч був богомільний і богобоязний, як усе тогочасне суспільство, але він сливе² не слухав і не чув, що читали, що співали в церкві, про що Михайлівський ігумен говорив з кафедри в своєму казанні. Олеся не виходила в його з думки, неначе й вона стояла тут, в церкві, недалеко від його коло своєї тітки, а він все дивився на її височеньку тілисту та рівну постать, на її білу, як сніг, шию та ясноволосу головку.

Служба скінчилась. Натовп рушив з церкви. Виговський притулився до колонці ждав, доки не пройде проз його Якилина Павловська. Він не зводив очей з її голови, закутаної поверх очіпка білою тонкою наміткою. Біла голова у густому натовпі неначе плила до колони, ніби її несла тиха вода в річці. Виговський підступив до Павловської і поздоровив її з святками. Натовп ухопив його і поніс попліч з Якилиною і незабаром виніс через широкі двері на цвинтар.

-— А де ж це Олена Богданівна? — було його перше слово, як вони вийшли з церкви. — Може, виїхала в свої Мокрани?

— Ні, ні, не виїхала! — сказала Павловська і осміхнулась. — В Олесі ще зранку боліла голова, і вона зосталась дома.