Розділ 2

Довгенько вони йшли мовчки. Було знать по очах Павловської, що вона чогось ждала і через те мовчала, і Виговський щось думав і мовчав. Тітка ждала, що він от-от скаже про свої думки та заміри сватати Олесю, їй дуже бажалось стати на цей раз свахою… і потайне бажання її здійснилось.

— Цьоцю Якилино! — почав Виговський. — Мені дуже сподобалась ваша шановна небога і я думаю заслати до неї старостів. Поперед цього прошу вас, допоможіть мені в цьому ділі то порадою, то своїми словами, а потім скажете мені просто, чи можна мати яку надію? Чи вийде Стеткевичівна за мене заміж?

Тітка зраділа, аж засміялась, їй припадав до вподоби такий жених для Олесі, а вона вже давненько ходила на розпитки¹ в Києві до козаків і довідалась від їх, що уряд генерального писаря при гетьмані — високий уряд, хоч магнати й багаті православні пани нехтували козаками.

— Пане Йване! я певна, що Олесі ви до вподоби і що вона готова вийти за вас заміж хоч і сьогодні. Але в неї, бачите, багато усякої високої рідні: і князі Соломирецькі, і князі Любецькі, і князі Друцькі-Горські, і Огінські. Я перестерігаю, що вони спротивляться цьому, а найбільше спротивиться старий князь Василь Соломирецький та Христофор Стеткевич, Олесин опікун і ніби названий батько. Він чоловік гордий, гоноровитий і дуже не любить козаччини. Отут може бути задля вас притичина².

— Шкода! Ох, як шкода! — аж крикнув Іван Остапович.

— Але чи шкода, чи ні, діло ще не починалось. А тим часом прошу вступити до моєї хати попоїсти свяченого з мого столу. Там ми ще побалакаємо докладно про це діло.

Вони увійшли в світлицю Павловської. Коло столу, накритого білою скатертиною і заставленого усяким свяченим, стояла Олеся. По світлиці клубками вився дим ладану. Олеся ждала з церкви тітки і накадила ладаном, позасвічувавши усі лампадки перед образами. В світлиці одгонилось важким духом церкви від диму та лампадок. Олеся глянула на тітку і засміялась.

— От і наша слаба! Гарна слаба! Полінувалась йти до церкви, — сказала тітка.

— Не думайте, цьоцю, так! Зранку в мене і справді боліла голова, а тепер вже перестала, — обізвалась Олеся і почервоніла, глянувши на Виговського.

— Христос воскрес! З празником будьте здорові! — сказав Виговський, скидаючи свій кунтуш і переступаючи через поріг світлиці.

— Воістину воскрес! Будьте й ви здорові! І вас поздоровляю з Великоднем! — промовила Олеся і стала така рожева на виду, як була рожева її сукня.