2. Нарада нечестивих

Йшов 928 рік. Єровоам щойно відбудував царський будинок у Сіхемі. Він здійснив великі будівельні роботи для того щоб Сіхем був захищений укріпленнями. Відремонтував дороги в місті, обновив всі громадські будівлі міста. Сіхем був укріплений, відремонтований та повністю готовий для того, щоб стати столицею Північного Ізраїлю. Далі, Єровоам вирішив створити нову резиденцію в східній частині Ізраїлю, за річкою Йордан. Для цього було обрано місто Пенуіл. Це місто не виділялось від інших міст на сході. Воно було посереднім містом, хоча з ним була пов’язана назва самої країни Ізраїль. Саме в цьому місті Бог дав назву Ізраїль. Єровоам вирішив, що це місто повинно стати історичним центром Ізраїлю, який буде відданим саме йому – Єровоаму. Тепер обидва береги річки Йордан: і західний, і східний були підконтрольні царській владі. Єровоам прагнув одразу встановити свою владу у країні і не випускати її зі своїх рук. Він був свідком правління попереднього царя Соломона і знав, що його країна потребувала твердої руки. За часів правління Соломона країна досягла неймовірного економічного, релігійного, культурного  розвитку та розвитку військової справи. Для того щоб зберегти все це надбання потрібно було дуже ретельно контролювати всю територію Ізраїлю та всі процеси всередині країни.

Єровоам був дуже задоволений своєю роботою в Сіхемі та Пенуелі. Він покладав великі надії на ці два міста. Він дуже розраховував на те, що завдяки цим містам він буде контролювати весь Північний Ізраїль. Але, якщо місце для глави держави, тобто для Єровоама було визначене, то місце де знаходилось серце всіх ізраїльтян було для Єровоама поза межами досяжності. Серце ізраїльтян знаходилось за межами Північного Ізраїлю, у столиці Юдеї – Єрусалимі. Вже п’ять років минуло з того часу, як Північний Ізраїль відділився від Юдеї і став окремою державою. На той час ізраїльтяни не думали про те, що вони втрачають разом із Юдеєю. Вже потім їм стало зрозуміло, що вони втратили Єрусалим і єрусалимський храм — серце Ізраїлю. Це було дуже небезпечно для влади Єровоама, оскільки два рази на рік ізраїльтяни залишали всі свої справи і йшли у Єрусалим. Вони зобов’язані були з’являтись у храм в Єрусалимі перед лице Владики Господа.

Десь у період з березня по квітень, євреї відмічали свято Пасхи в Єрусалимі. Святкування Пасхи, а також свято опрісноків, яке розпочинається на наступний день після Пасхи, тривають вісім днів, тобто майже неділю. Впродовж цих восьми днів всі ізраїльтяни знаходяться в Єрусалимі, у них проходить всенародне зібрання, вони приносять жертви і веселяться перед Господом.

Це якийсь жах – думав цар Єровоам. В ці дні вони перебувають на території іншої держави і я не маю над ними ніякої влади. Крім цього у них є і інше свято – день п’ятидесятниці, і в цей день вони теж повинні з’являтись перед лице Владики Господа. Це свято у них відбувається менше ніж через два місяці після свята Пасхи та опрісноків. Вони знову прямують у Єрусалим для святкування. Таким чином всі свята вони святкують за межами моєї країни, їхня радість їхні святині знаходяться не в моїй владі.

Вже, впродовж п’яти років, поки я ними правлю вони продовжують являтись перед лице Владики Господа в Єрусалим. Найгірше те, що їхній Бог знаходиться не в Північному Ізраїлі, де правлю я, а в сусідній країні, де править мій суперник, мій ворог – Ровоам. Його батько Соломон був моїм ворогом і мало не позбавив мене життя. А тепер його син створює для мене такі ж самі проблеми. Йому надзвичайно легко буде завоювати серце ізраїльтян. Я впевнений, що, неминуче прийде час, коли Північне Ізраїльське царство перейде до Ровоама. Серце ізраїльтян перейде на сторону Ровоама, і вони вб’ють мене — думав про себе Єровоам.

* * *