Розділ 5

Вечоріло. Сонце скочувалося за правий берег Дніпра, зразу рівний, болотнистий, порослий комишем і очеретами, а там легко схвильований, з довгою смугою густих лісів на обрію. Ліси горою позолочені, а долом темні, тінисті. Від них несло прохолодою вечірньою, співом птахів і безпечним захистом перед ворожими очима, якого нашим утікачам так дуже хотілося. Туди-то, до отих задніпрянських лісів вони й поверталися думками.

“Кому в дорогу, тому й час! — гукнув нараз Мручко, стаючи перед гетьманом. — Я вашій милості гарний поромчик привіз”.

“Звідкіля?” — здивувався гетьман.

“Верст відси три. Там є така сага безпечна, в ній він і зацілів перед москалями”.

Гетьман поклепав його по рамені: “Ти, сотнику, мабуть і в пеклі не пропадеш.”

“Не для вошей сотник Мручко голову носить,” — додав від себе Рачок і перший скочив на пором.

“Як блоха, вашмость, скачеш”, — крикнув до нього Мручко.

“І як вона, кусати вмію”, — погрозив йому гетьманський весельчак.

“Бережись!” — гукнув, покривляючись старому сотникові.

Зробив це так смішно, що всі на хвилину про небезпеку забули і засміялися сердечно. “Оцей випорошок пекельний, — ніби сердився Мручко, — зі старого козака насміхається. Постривай. Охрещу тебе в дніпровій воді.”

Але Рачок ухопив барилчину з червінцями і грозив, що перше її в воду кине, щоб Дніпрові за хрест заплатити.

“А щоб ти луснув, пасинку чортячий. Сиди вже каменем, сиди. Та де б я тебе своїми руками доторкався”, — заспокоював Рачка Мручко.

“То ти вже, сотнику, і гроші, як бачу, на пором заладував?” — дивувався гетьман.

“А ваша милість як хотіли? До турків і татар без грошей не приступай. Пригодяться вашій милості в дорозі, а мені легше стане. Замість їх пильнувати, пограюся тут трохи з москалями.”

“Невже ж ти не поїдеш зо мною?”

“Прошу дозволу вашої милости залишитися тут на часочок. Виправлю своїх, пособлю шведам у переправі, а як Бог Милосердний дозволить, то, може, хоч за деякого з моїх переволочанських друзів віддячусь Меншикову. А тоді й доскочу. Хай ваша милість сідають, щоб завидна на другий берег ступити”.